Шляхи Христа

Незалежний інформаційний сайт,
який представляє точки зору
різних сфер досліджень і пізнання.

 На головну сторінку: інші теми і мови

 

Шляхи Христа у свідомості і на землі.

Зміст усіх частин.

До першої частини: Глави про етапи Євангелія.

Друга частина: Етапи Одкровення Івана:

Щоб побачити наступні глави, спочатку треба повністю завантажити сторінку.
26. Одкровення Івана
27. Як відноситься до пророцтв?
28. Про зміст апокаліпсису Івана: сім церков; церкви, які існують сьогодні
29. Сім печаток
30. Сім труб
31. «Сім громів» і два пророка
32. Жінка і дракон
33. Морський звір з сім’ю головами
34. Звір з двома рогами із землі
35. «Сім останніх виразок» і кінець «Вавилона»; ...«Повернення Христа»
36. (Справжнє) «тисячолітнє царство світу»
37. «Нове небо», «нова Земля» і «новий Єрусалим»

38. Заключна глава: християнство
--   Таблиця: християнська позиція – «в світі, але не від світу цього», «третій шлях»

До третьої частини: 11 глав за різними темами і питанням життя – клікнути тут.

Частина 4: Старий Заповіт, Матеріали діалогу з іншими релігіями

Посилання на інші видання і Право видання.
Адрес електронної пошти .

 

Методичні рекомендації.

Нижченаведені 37 глав повторюють етапи, котрі можна прослідкувати за Євангеліями і в Одкровеннях Івана Хрестителя. Працювати з текстом рекомендується саме в цій послідовності, і якщо необхідно користуватись Євангелієм від Івана і його Одкровенням.
Ті, хто зацікавлений в цілісному методі вивчення, який має в собі не зачеплені читанням куточки душі, після прочитання чергової глави можуть зосередитися на освідомленні відповідній їй главі Євангелія від Івана чи іншого джерела, виконуючи методи медитації.

Детально про практику медитації.

 

Одкровення Івана.

При інтенсивній седативній пророботці Євангелія від Івана становиться видно, що акцент в ньому зроблений на споглядальному обзорі євангелістом подій свого життя.

Одкровення Івана, навпаки, явно засноване на видіннях. Воно не є уявною проекцією вражень зовнішнього життя на майбутнє. Форма видінь Івана, за наявності у нього досвіду відділення видінь від власних внутрішніх образів, говорить про те, що вони беруть початок на вищому рівні, ніж той, на якому очікування, пов'язані з зовнішнім світом, трансформуються в картини уяви. Ніякого змішання з особистими моментами не спостерігається. Джерело назване прямо, хоча, само по собі, при таких процесах це не слугує гарантією. «Одкровення Ісуса Христа, яке дав Йому Бог, щоб показати рабам Своїм, чому належить бути скоро. І Він показав, послав це через Ангела Свого рабу Своєму Івану...».

Сучасна євангельська теологія мало цікавиться цими видіннями апокаліпсиса. Її поверхневі методи не дозволяють розшифрувати навіть їх малої частини, так як вона не здатна вивести «метод» їх створення і пов’язану з ним символіку із власного досвіду. В католицькій церкві є деякі уявлення про апокаліпсис, але люди їх рідко читають. Дуже далекі вони від сьогоднішнього самовдоволення багатьох людей і церков. Незалежні церкви і секти, навпаки, прямо посилаються на апокаліпсис.* Вони читають пророцтва згідно рівню свого розуміння, тобто, не маючи ніякого достатнього метода, і бачать в них виключно загрозу зовнішній катастрофі. Одночасно вони вважають себе обраними чи, принаймні, найбільш прямо обраними.* Між тим «апокаліпсис» - грецьке слово і означає воно «розкриття», «одкровення», а зовсім не катастрофу.

В главі про події П’ятидесятниці вже говорилось про перехід від індивідуальної діяльності Христа, котру він вів серед оточуючих його людей, до глобальних процесів розвитку.

Якщо слідом за Євангеліями так же цілісно, як це рекомендувалось у вступі, проробити Одкровення Івана, виявляться несподівані речі, про котрі ніде нічого не написано.

В Одкровенні просліджується така ж послідовність, котра існувала в житті Христа. Однак мова тут йде вже не про розвиток людства в цілому, землі, її місці у всесвіті. Навіть найпильніше містичне усвідомлення приводить до висновку, що Одкровення Івана не є набором наочних приладь для самореалізації чи «посвяти» окремої людини, хоча через вищевказані паралелі з Євангеліями воно здатне стати підмогою в особистій роботі над собою. Істинний рівень апокаліптики – це скоріше свідомість, яка розсовує рамки першопочаткових подій, які відбувались навколо Христа дві тисячі років тому, до вселенських масштабів розвитку людства і землі, через яке суцільною ниткою проходять все ті ж першопочаткові етапи. Сюди включена і універсальна природа Христа, яка протиставлена його діяльності в особі сина людського на рубежі епох. З цих позицій можна зробити деякі висновки про події невсесвітнього характеру, які відбувались 2000 років тому.

Одкровення має незрівнянно більшу ступінь складності, ніж оповідь Євангелій. Воно також не є простою проекцією свідчень Івана про життя Христа на світові процеси.

Одкровення у властивій його «стихії» дає опис того, що відбувається у багатьох вимірах і на багатьох рівнях буття. Тимчасова послідовність етапів виявляється тільки при уважному погляді. Вже із цього видно, що багато натяків на історичні події почасти можуть вважатися відлунням побаченого, почасти вводити в оману.

Займаючи іншу позицію, але що також має право на існування, Р. Штайнер вважає, що майбутній стан свідомості людини можуть передчуватися деякими духовними учнями сучасності. Див. Р. Штайнер «Апокаліпсис Івана»,
цикл лекцій 1908 р.

Обердерфер, слідуючи духу Отто Ханіша, засновника авестийського руху реформування життя «Маздазнан», виявив паралелі з фізіологічним розвитком, наприклад, нервовими шляхами людського організму. Див. «Апокаліпсис», Німецкьий рух «Маздазнан», адреса: Gablonzer Str.7, D-76185 Karlsruhe.

Езотеричне тлумачення кожної глави намагався дати Артур Шульт в своїх книгах «Євангеліє від Івана як Одкровення космічного Христа» і «Становлення світу і апокаліпсис Івана». Звичайно, це лише спроби приближення до пізнання, які потребують багато пояснень.

Ось ще одна примітка до давніх пророцтв: апокаліпсис Івана і пророцтва Старого Заповіту краще розглядати окремо. Навіть якщо в окремих місцях використовуються схожі образи, вислови древніх пророків спочатку слід співвіднести з історичними подіями дохристиянської епохи і відповідними хронологічними таблицями. Відразу стане видно, що пророки говорили майже без виключення про грядущі події дохристиянської епохи або періоду життя Христа, наприклад, про вавилонське рабство і повернення євреїв, подальші війни, перемогу єврейського війська, а також про пришестя месії і Христа (про Месію див. в главі про Старий Заповіт). Лише дуже рідко починає проглядати що-небудь вказуюче на наш час або події, описані в Одкровенні Івана (наприклад, Ісайя 24; 25; 27; 66:15; Данило 7:9-28).

У традиційній (християнській) теології Одкровення 5:6 було представлено детально як фундаментальне бачення: зарізане ягненя, яке тим не менш стоїть прямо перед троном Бога. У духовному погляді на речі церква розглядалась як перше місце, де впроваджувалось нове. Інакше кажучи, теологи розглядали Книгу Одкровення у зв’язку з есхатологічною вірою у те, що прийде «царство» Боже, особливо у зв’язку з відповідними промовами з часів служіння Ісуса. Це те, що почав Бог разом з Ісусом, але що ще до сих пір не завершено і продовжує приближатись до завершення, дивись Послання до филип’ян 1:6. З'ясувалось, що передбачався початок «нових небес та нової землі» (Одкр. 21) через Розп’яття та Вознессіня Ісуса, а тоді припускався постійний розвиток у цьому напрямку. Однак, Книга Одкровення говорить про переосмислення нечуваних вимірів, неважливо як символічно це може виглядати. Очевидне протиріччя між чимось вже дійсно існуючим та пізнішою реалізацією буде тільки дійсно виявлено, коли та свідомість поступове досягне певного ступеня, який показує Ісус, коли постійно говорить слова для досягнення цього ефекту: «Час прийде і він вже зараз...» (Одкр. 4 та 5). Це стверджує, що щось на більш духовному рівні вже дійсно існуюче прийде у видиму площину у більш пізній час.

Додатков див.: Матвій – Апокаліпсис (Мат. 24-25) (на німецькій / на англійській )

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Як відноситься до пророцтв?

На початку доречно навести деякі зауваження про те, як відноситься до пророцтв, при чому не тільки апокаліпсису Івана, але і до інших, коротших «апокаліпсисів» апокрифічної літератури перших століть чи апокаліптичним видінням сучасних ясновидців, котрі, як правило, носять «змішаний характер». Крім них ще існують індивідуальні «пророкування» усілякого роду. Корінні етапи Одкровення Івана також неминучі як стадії розвитку ембріона і будь-якої живої істоти чи певні етапи розвитку містичної свідомості. Однак те, яким чином людство пройде ці етапи, чи зможе воно зробити висновки з малого і таким чином уникнути тяжких зовнішніх випробувань від самих людей. Дослідники подій зовнішнього світу бачать ці закономірності і без пророків, чи йде мова про долю окремої людину чи глобальні взаємозв’язки.

Не початкові, а тому менш суттєві подробиці футуристичних видінь – це духовні програми, які на підставі подій, що вже відбулись, одного разу дозріють і спричинять в майбутньому нові події, які становляться все більш обмеженими по характеру, простору і часу. Але якщо в результаті людських зусиль змінюються початкові духовні програмі окремої людини чи груп людей, то з ними зміняться і подробиці майбутнього, так як вони перестають відповідати першопочатковій необхідності. Тому видіння з плином часу змінюються. Особливо це відноситься до видінь людей, яким відкривається не така широка картина, як Івану. Видіння таких людей можуть застаріти за дуже короткий термін. В той же час можливості людини обмежені через інерції її мислення.

Ясновидці можуть сприймати слабкі імпульси, які, до речі, часто бувають найближчими до істини. Іноді вони бачать виразніші перспективи у формі символів чи навіть точних фізичних подій, неясні подробиці яких може домалювати підсвідомість, не говорячи вже про елементарну проекцію хвилювань минулого на майбутнє чи інших відчуттів, які часто зустрічаються, і зовсім неправильних тлумачень.

Крім того, в такому «сприйнятті майбутнього» відображаються протиріччя між закоренілими сценаріями майбутнього (див. посилання в кінці глави про останні сім виразок). На психічному плані людства вони виступають як «реальні, але поки ще повністю невирішені варіанти розвитку», виникненню котрих сприяли різні людські уявлення. Кожна людина свідомо чи несвідомо приймає участь в цьому непереривному процесі прийняття рішень про майбутнє.

З одного боку, Земля - це свідомий, вільний організм і Бог не буде слухати нічиїх порад, як йому робити з цією частиною своєї суті чи свого творіння. З іншого боку, людина також вільна приймати рішення і знаходити найкращі шляхи вирішення проблем. Такий же широкий діапазон поведінки є у клітин людського організму. Вона не диктується свідомістю людини, однак, позитивні думки здатні впливати на неї.

Отже, блукаючі думки і молитви, любов і довіра до Бога, рятівні вчинки і милосердя можуть принести і приносили дуже багато, як би цього не заперечували фаталісти.

Сприйняття деякими містиками картини всесвіту, згідно якої все існує одночасно на вищому плані по той бік простору і часу, і його протилежність – земне сприйняття життя як боротьби за ухвалення правильних рішень кожне справедливе по-своєму. Їх філософське зіставлення не враховує, що йдеться про два абсолютно різні плани, і тому приведе до помилкового результату.

Інспірації

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Про зміст апокаліпсису Івана: сім церков.

В першій главі Одкровення Іван розповідає, як він побачив Христа в перший раз після вознесіння: «Я звернувся, щоб побачити…». Ще точніше сказано в четвертій главі: «Зійди сюди…, і негайно я був у дусі». Ці слова означають, що не Христос «сходить» до Івана, але сам Іван отримує тимчасову здатність свідомо «зійти» на рівень, де він може слухати сказане. Це важливий момент і аж ніяк не символ. «Я – Перший і Останній, і живий, і був мертвий…», «...і маю ключі від пекла і смерті», так говорить йому Христос, який злився воєдино з Богом. Він зачіпає всезагальну, повторювану на різний лад тему, яка червоною ниткою проходить через весь апокаліпсис, – проникнення не якогось, але «дійсного світла», яким за змістом Євангелія від Івана є Христос, в найрізніші відсталі і охоплені «темрявою» плани життя. Все це пов’язано з неодноразово повторюваним пророцтвом про друге пришестя Христа «на хмарах».

Христос являє свій образ у якості центру «семи церков в Асії», сонячного лику і наділяє здатністю бачити відмінності. «Він був одягнений в довгу до землі мантію» – тобто Його Дух проходить через все, навіть волю, яку символізують ноги; «опоясаний по груди золотим поясом» – тобто любов, що живе в серці, з'єднується з мудрістю; «Волосся Його голови було білим…» – розум сяє завдяки зв'язку з любов'ю; «очі були як палаючий вогонь» – Його очі «опромінюють» світ; «ноги Його були як розжарена в плавильні бронза» – кожен крок несе очищення зовнішньому світу; «голос Його нагадував ревіння водоспаду» – навіть в голосі звучить Його Дух. «Він тримав у правій руці сім зірок» – правою рукою, оберненою в майбутнє, Він притягує всі сили і чинники впливу, і вони підкоряються Йому; «з Його рота виходив обоюдогострий меч» – Він володіє справжньою здатністю робити відмінності і все розставляти по місцях. Це видіння стоїть в одному ряду з видінням Івана Хрестителя на початку Євангелія від Івана, де говориться про справжній Дух, який сходить з неба як голуб. Сім церков відповідають призванню апостолів (див. Ів. 1, Мат.4, 18-22).

«Сім церков» чи сім приходів (див. Одкр. 2-3) існували в реальності. Вони символізували різні культурні проблеми, якості і можливості, які Христос без натяків пов’язує з «ангелами» церков. Визначення «ангел», схоже, відносилося до земної ієрархії церков, листи не були виключно надчуттєвою акцією. При цьому малося на увазі, що кожна з церков дійсно знаходилася під опікою свого ангела. Поняття «ангелів» християнських приходів семи міст, крім того, могло позначати сили, які фігурують і в інших частинах Одкровення.

У зв'язку з цим, малообґрунтована точка зору розенкрейцерів, теософів і антропософів, які вважали, що цими церквами були культури, теж могла містити в собі долю істини. Культури за їх версією змінювали одна одну. Нинішній перехід від західної культури до культури м'якшого типа, що замаячила на горизонті, ототожнюється ними з переходом від 5-ої до 6-ої або від 6-ої до 7-ої церкви. Інколи робляться спроби встановити зв'язок з уявленнями про «епоху Водолія», що настає, початок якій різні астрологи і прибічники руху Нью-Ейдж відносять на 1961, 2000 і навіть 2242 рік. За Р. Штайнером у всій повноті ця епоха розкриється тільки до 3500 року. Їй передує ще одна, мала епоха тривалістю 300-400 років. Навіть якщо ці космічні цикли засновані на реальності, тут випущені з виду деякі обставини.

Характер апокаліпсису не пов’язаний з циклічністю подій чи «вічним кругообігом дванадцяти зодіакальних якостей». Тут більше підійшов би образ спіралі, яка розкручується на все вищих планах. Принципово важливі «квантові скачки» в розвитку світу і людства, про які говориться в апокаліпсисі, не можуть відбуватися на основі лише послідовного колового руху, прецесії земної осі і супутніх їм духовних обставин. Якщо взяти сучасну історію, становиться видно, що розвиток відбувається з наростаючою швидкістю. В цьому відчувається хода чогось більш великого. Якщо припустити існування циклів, то апокаліптичні зміни повинні відбуватись в рамках додаткового, крупнішого циклу. Але за цим можуть стояти і ті чинники впливу, про які сказано в апокаліпсисі.

Якщо брати до уваги дослідження космічних змін, що здобули меншу популярність і відбувалися в ранньоісторичну епоху, – календарі, археологічні знахідки, письмові свідоцтва, легенди, оброблені Х.Й. Андерсеном, небесна механіка і ритми епох з'являються як нелінійний процес. Вплив потужних сил здатний порушувати і змінювати його хід. У такому разі тимчасові цикли мали б ще вужче значення, ніж перші п'ять «церков», під якими теософи мали на увазі культури Індії, Єгипту, Халдеї, Греції, Риму, а також нинішню західноєвропейську культуру.

Додаток: «Розшифровка Апокаліпсису» (із Хелене Мелер «Писання архангела Рафаїла», 1884 р. – 1969 р., видавництво «Радона-Ферлаг», Am Buchstein 14/15, D-61250 Usingen – німецька / англійська) відносить «7 общин» до часу становлення церкви незалежно від космічних циклів:
1.     33-   333 н.е.: боротьба за точне слідування вказівкам Ісуса.
2.     333-   633 н.е.: проблеми ранньої церкви, вірність вченню.
3.     633-   933 н.е.: осяяння через Писання.
4.     933-   1233 н.е.: загроза церкви зі сторони «марнославство, любові до розкоші, жадоби, плотських прагнень» (Примітка: войовничі та інквізиторські наміри церкви відносять до цього ж періоду.)
5. 1233.     1533-   333 н.е.: «втрата чистоти і своєкорисливість», за яким слідує «відтік маси від церкви».
(В данній книзі і католицька, і євангельська церкви розглядаються як «два свідки» в дусі Одкр. Ів. 11 чи як два пов’язаних один з одним партнера.)
6. 1233.     1533-   333 н.е.: поверхневе Християнство.
(Примітка: в цей же період з’являється раціоналізм і ранні, механістичні природничі науки.)
7. 1833.     2000 н.е.: Байдужість багатьох людей до церкви і Богу.
(Після цього в книзі говориться про великий перелом і швидке повернення Христа, опис котрого наведений в останній частині Одкровення Івана. Воно тлумачиться як багатомірна подія космічного масштабу. Хоча переважає старовинний сценарій з великими війнами між боговідступниками, йому протиставляється думка, що «молитва народів Богові» в змозі змінити положення, особливо, якщо віруючі серйозно «прилучаться» до Бога і черпатимуть в ньому натхнення, таким чином, підносячись до близькості з Ним.

По відношенню до наступних етапів Одкровення «церкви» є рівнем, який ще можна осягнути свідомістю зовнішнього життя.

 

7 «церков» і сьогоднішні церкви
(на німецькій і англійській сторінці наведені додаткові витримки із Одкровення Івана 1 – 3).

а) Сім колишніх церков Малої Азії.

Колишня церква

Слова Христа

Визнання

Застереження

Завдання для перемагаючих себе

Ефеська

«Так говорить той, що тримає сім зірок в правій руці Своїй, Той, хто ходить, посеред семи золотих світильників».

Справ, праці, терпіння, що не може зносити розпусних «що ненавидиш справи Ніколаїтів, котрі і Я ненавиджу»***, розпізнання,
лже-апостолів, терпіння для імені Христа і не знемагати.

Залишила першу любов свою, повинна покаятися і творити колишні справи, а якщо не так, то Христос прийде і зсуне світильник її з місця його.

«…перемагаю чому дам вкушати від древа життя, яке посеред рая Божого».

Смирнська

«Так говорить Перший і Останній, який був мертвий, і ось, живий».

Скорботи, убогості («втім ти багатий»), «лихослів'я від тих, які говорять про себе, що вони Іудеї, а вони не такі, але зборище сатанинське».

«Не бійся нічого, що тобі треба буде перетерпіти. Ось, диявол буде ввергати із середовища вас у в'язницю, щоб спокусити вас, і будете мати скорботу днів десять».

«Будь вірним до смерті, і дам тобі вінець життя. Той, що перемагає не зазнає шкоду від другого життя».

Пергамська

«Так говорить Той, хто має гострий з обох сторін меч».

«що містиш ім'я Моє, і не відрікся від віри Моїй навіть у ті дні, в які… убивається вірний свідок Мій Антипа».

Про послідовників Валаама, ідолопоклонницю Валаака з його (храмовим) перелюбством, Николаїтах. «Покайся; а якщо не так, скоро прийду до тебе і битимуся з ними мечем вуст Моїх».

«Тому, хто перемагає, дам куштувати сокровенну манну, і дам йому білий камінь, і на камені написане нове ім'я, якого ніхто не знає, крім того, хто отримує».

Фіатирська

«Так говорить Син Божий, у котрого очі, як пломінь вогненні, і ноги подібні халколівану».

«Знаю твої справи і любов і служіння, і віру, і терпіння твоє, і те, що останні твої справи більше перших».

Про потурання лже-пророкові Іезавелі, жертвопринесення ідолам і храмову проституцію. Загроза наслати скорботу, смерть дітям, відплата по справам кожного. Іншим обіцяно не накладати на них іншого тягаря, «лише те, що маєте, тримаєте, поки прийду».

«Хто перемагає…, тому дам владу над язичниками (народами), і буде пасти їх жезлом залізним, як посудини глиняні, вони розтрощаться…, і дам йому зорю ранкову».

Сардійська

«Так говорить Маючий сім духів Божих і сім зірок».

«Знаю твої справи». Декілька людей не опоганювали одеж своїх.

«Ти носив ім’я, ніби живий, але ти мертвий. Не спи і стверджуй інше близьке до смерті». Справи недосконалі, треба зберігати те, що було прийняте і почуте, покаятися, інакше «знайду… як тать».

«Перемагаючий вдягатиметься в білий одяг; і не згладжу імені його з книги життя, і сповідатиму ім'я його перед Отцем Моїм і перед Ангелами Його».

Філадельфійська

«Так говорить Святий, Достеменний, такий, що має ключ Давидовий, Який відчиняє – і ніхто не зачинить, зачиняє – і ніхто не відчинить».

Справ; трохи має сили, але зберегла слово і відкреслилася від імені. «І як ти зберіг слово терпіння Мого, то і Я збережу тебе від часу спокуси, яка прийде на весь всесвіт…».

«Я зроблю, що з сатанинського зборища, з тих, які говорять про себе, що вони Іудеї, але не такі...що вони прийдуть і поклоняться перед ногами твоїми, і пізнають, що Я полюбив тебе». «Тримай, що маєш, щоб ніхто не захопив вінця твого!»

«Перемагаючого зроблю стовпом в храмі Бога Мого, і він вже не вийде геть; і напишу на нім ім'я Бога Мого і ім'я міста Бога Мого, нового Єрусалиму, спадного з неба від Бога Мого, і ім'я Моє нове».

Лаодікійська

«Так говорить Амінь, свідок вірний і справжній, початок творіння Божого».

(«Знаю твої справи», однак чітке позитивне підтвердження відсутнє.)

«…який ти теплий, ***** а не гарячий і не холодний, то вилучу тебе з вуст Моїх»; «не знаєш, що ти нещасливий, і жалюгідний, і злиденний, і сліпий, і голий. Раджу тобі купити у Мене золото, вогнем очищене,…і білу одежу, …і очну мазь, помаж очі твої, щоб бачити». «Кого Я люблю, тих викриваю і караю. Отже, будь ревним і покайся.

«Якщо хто почує голос Мій і відкриє двері. Увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною. Перемагаючому дам сісти зі Мною на престолі Моєму, як і Я переміг і сів з Отцем Моїм на престолі Його».

**** правильніше було би перекласти «які мені огидні» (Христос ні до кого не відчуває ненависті); див. також Письмо Павла Ефесянам 4-6;
*****«теплий» означає відсутність чіткої позиції.
Сам факт, що Христос говорить з церквами по-різному, вказує на те, що кожна церква повинна отримувати свій власний урок, у тому числі з позитивних аспектів.

 

б) церкви, які існують сьогодні.

Сім ранніх приходів чи церков дійсно існували. В основній частині на веб-сайті Шляхи Христа підкреслюється ширше значення цього біблійського тексту для різних груп людей і культур. Цікаво було відстежити, чи немає подібності між «сім’ю церквами» і церквами, внутрішньо церковними течіями і християнськими рухами наших днів. Результат таких досліджень тут не наводиться, щоб запобігти скороспішного ототожнення і спрощення. Однак в подальшому будуть окреслені різні сторони сучасних церков, щоб кожен міг зробити висновки сам. Треба зауважити, що жодна церква не піддається тут засудженню – це прерогатива самого Христа. Скоріше навпаки. Відповідність універсальним початковим матрицям на зразок «семизвучання» могло би виявити прихований сенс «єдності в багатоманітності» для екумени.

Сьогоднішні церкви*/ течії

Сильні сторони

З чим прийдеться зіштовхнутися зацікавленим людям

Сирійська православна церква і деякі прибічники древнього кельтського християнства; вірменська церква; єгипетська коптська церква; ефіопська церква.

Грецька, російська і сербська православна церква.

(А також винищені галузі християнства Арія.)

Церква апостола Фоми в Індії; непальська церква.

Нерідко глибша віра, сильні духовні устремління у монахів, стійкість, послідовність. Наліт первозданності, наприклад, крипти під церквами як залишок християнсько-езотеричних традицій. Вчення старців (Марія-Софія)…

Красивіші, але і суворіші традиційні обряди, наприклад, тригодинне пильнування стоячи (окрім церкви апостола Фоми). Мало личать для різноманіття пошуків сучасних, особливо молодих людей, особливо тих, хто ще недавно знаходилися в оточенні атеїстів, і тому займають позицію на периферії церкви і мислять швидше світськими категоріями.
Тиск комуністичної системи або національні переваги змусили деякі з цих церков звузити рамки своєї діяльності або породили у них вороже відношення до інших церков і народів.

Незалежні церкви, євангелісти, п’ятидесятники, квакери.

Інші общини, які іноді незрозуміло чому називають «сектами»**: адвентисти, ново-апостольська церква, мормони і т.і.

Простота і безкомпромісність відносно власної віри і моралі. Просте і природне відношення до Ісуса Христа відкриває прямий доступ до його енергії, особливо тим, у кого є до цього здібності. Сильне відчуття віри, незвичайні прояснення під час молитви, зцілення під впливом віри і т. д. Інтенсивне вивчення Біблії без спроб обходити складні для розуміння місця. Сильна взаємна підтримка між членами общини – ці християни згадують про Бога не лише по неділям або на Різдво.

Окрім багатократного зміцнення віри немає жодних прямих методів підготовки до досвіду духовних або релігійних переживань. Нестача спокою і тиші і відсутність пов'язаних з ними методів християнської медитації (чого не вистачає й іншим церквам). Моральна строгість, яка підтримується в міжособових стосунках з добрих спонукань, часто складається із заборон і не супроводжується повчаннями, як, наприклад, будувати дружні взаємини в наші дні. Певне небажання розуміти різноманіття християнського досвіду, що виходить за рамки їх звичних вистав. Нерідко існує думка, що для навертання до віри інших сповна буде придатним те, що було достатнім для себе. Завищене відчуття вибраної власної церкви (особливо в ново-апостольської церкви). Наявність політичних пристрастей, не дивлячись на їх офіційне заперечення.

Більшість віруючих у протестантських, євангельських церквах.

А також прогресивні, відкриті церкви і т.п.

Приклад Лютера, для якого джерелом віри була в першу чергу Біблія. Широка участь в роботі соціальних служб.
Відкритість, готовність спиратися на віру в політичних рішеннях, звичка до самостійного мисленню і самоконтролю, до того ж не тільки в рамках «моральної тематики». Відкрите відношення до екуменічних зв’язків між церквами.

Історичне-критичне вивчення теології в наші дні убиває віру в багато речей, а потім на семінарі проповідників намагаються вчити, яким же чином все ж таки донести віру до пастви. Деякі шукають шляхи до духовного заглиблення віри, але рідко діляться ними з іншими. Дуже поширено згладжування кутів і пристосовництво в суспільному житті, яке проникає навіть на церковні заходи. Іноді церкви були одним з джерел шкідливих тенденцій суспільства споживання і конкуренції (наприклад, кальвінізм).

Лівий католицизм, феміністична теологія, теологія звільнення третього світу.

Близькість до життя людей, серйозна, християнські мотивована боротьба за соціальна права і права людини. Пильне відношення до того, що відбувається в середині церкви, пошуки належної духовної і гуманістичної ролі жінки. Відношення до містичних шляхів пізнання, яке стало більш відкритим.

У деяких віра має спрощений вигляд. Присутність деяких обмежень глибинно-психологічного і соціального характеру (маючих відношення до всіх, у тому числі гуманістам). В області феміністичної теології віра іноді спирається на давні культи без перевірки їх сумісності з християнством.

Традиційний католицизм.

А також більш суворі католицькі рухи, наприклад, біля пророцтва Діви Марії і містицизму.

Збереження віри і обрядів, даних цій церкві. Окрім поклоніння Діві Марії є інші традиції і елементи, яких бракує іншим церквам. Благочинна діяльність і соціальна пильність по всьому світу.
Частково служить стримуючим чинником загального етичного розвалу в суспільстві. Деяка поінформованість хоча б невеликих груп членів церкви про духовну методологію (екзерциції, прості види медитації). У містиків, які частіше зустрічаються в цій церкві, є досвід переживання таїнства розп’яття Христа. Так, наприклад, відомий богослов Ранер визнавав, що церква майбутнього повинна практикувати містицизм.

Навіть усередині церкви ставка робиться на догми і суцільний примус з боку церковного начальства, а не на вчення самостійних людей сучасності, засноване на відчутті і осмисленні. В моральній сфері суцільні заповіді і заборони. Майже не робиться спроб знайти ту мову, якою церква сьогоднішнього часу могла б донести живу віру до людей самого різного складу. Функція моральних гальм не дотягує до реального преображення і оновлення. Важко йде подолання, що почалося, колишньої практики інквізиції і участі у війнах, а також співпраці зі світськими властями. Пропагується тезис, що тільки своя церков є до кінця справжньою. Містиків в кращому випадку просто терплять, не визнаючи за ними головної ролі.

Християнська община і христологія Рудольфа Штайнера; християнські розенкрейцери.

Відособлені групи типу руху Нового Одкровення.****

Інші напрямки, в тому числі засновані на вченні професора Д. Хуртака.

Подібний підхід до Христа майже забутий, а частково винищеному в ході переслідувань підходу християнства пізнання,*** яке, наприклад, спиралося на Євангеліє від Івана і не було ідентичним «гностицизму»
(відсутність якого привела до появи багатьох заслуговуючих викорінювання явищ усередині сучасних церков). Приймаються різні способі досягнення відкритості на шляху до Бога. Хуртак працював з біблійським «ім’ям Божим».

Антропософи ведуть роботи «в дусі Христа», але не містить його прямо, наприклад, в свої молитви. Створена Р. Штайнером Християнська община прямо до антропософії не відноситься. Християнське коріння не одразу можна побачити в багатьох групах розенкрейцерів наших днів. Групи Нового Одкровення, які, наприклад, відштовхуються від робот містика Якоба Лорбера, поряд із Біблією керуються «пророцтвами».
Ті, хто хотів би мати свою думку про їх сенс і проблематику, повинен спочатку навчитися не міряти все на один аршин.****

Деякі організаційно неоформлені кола на периферії християнства, наприклад, групи близькі до Нью-Ейдж.

Роблять спроби вийти за рамки недосконалості сьогоднішнього матеріалістичного суспільства, що співзвучно пророкуванню Одкровення. Зайняті своїми власними властивостями і досвідом, не звинувачують інших. Прагнути до діалогу з багатьма іншими рухами.

Не проводиться чіткої різниці між Христом і іншими «Христами», а також «християнською свідомістю» деяких рухів. Не дивлячись на те, що спільність між релігіями існує тільки в питаннях етики, але не самої віри, різниці штучно ретушуються. Все приписують волі Бога, не завжди розуміючи, що на землі етичні рішення приймаються в протистоянні конструктивних і деструктивних сил. Звідси терпимість до негативних явищ, недолік етичної витримки перед лицем труднощів, яка характерна для організованого християнства. В якості рухів мало приймають участь в справах суспільства.

*Тут можна було би розгледіти родинний зв’язок кожної церкви з первісним апостолом. Різні люди знаходять в різних церквах те, що їм допомагає зробити крок вперед.
** Якщо у вас викликає цікавість певна група і вона а) надає вам особисту свободу в контактах усередині сім'ї і з друзями; б) не спонукає вас до неетичних дій; в) не намагається забрати у вас те, що вам належить (окрім внесків або церковної податі і добровільних пожертвувань); г) спирається на Біблію і Новий Заповіт, а також Ісуса Христа, що розуміється у дусі останніх; д) визнає, що вона не є єдино правильною християнською групою; значить, визначення «секта», яке зазвичай використовується в негативному плані, до неї не личить, які б богословські тлумачення вона не висувала, і яку б оцінку не отримували її побічні традиції, що є у всіх незалежних церков окрім євангельської.
*** Наприклад, сам Іван, Клементій Александрійський, Оригін, павліканці, Іоахім дель Фіоре, вчитель Еккехард, Таулер, Зейзе, Ніколаус Кузанус, Якоб Беме, Ангелус Сілезіус, Парацельс, Новаліс та інші. У таких кіл можуть бути свої обмеження, але вони все одно є частиною християнства. До них примикали богуміли і катари, хоча для них була характерна самоізоляція від світу.
**** Див. також главу «Як відноситися до пророкувань?», а також місця про «пророчі слова» і тому подібному в основному тексті на сайті Christuswege.net. Не всі групи Нового Одкровення вважають себе конкурентами церкви, і тому не вимагають виходу з церкви або переходу в іншу конфесію (той же Лорбер). Деякі групи, навпаки, відносяться до церкви критично, так як по це день сприймають основні церкви
як своїх гонителів.

 

в) Підходи до вирішення конфліктів між церквами в екумені.

Християнство з’являється у всій своїй повноті, якщо кинути погляд на екуменічне різноманіття церков. Будь-хто, хто визнає християнським щонайменший спільний знаменник відомих учень основних церков, дає в руки людям і церквам те, що їм потрібно для просування по шляху назрілого оновлення багатогранного християнського руху у дусі ранньої церкви. Християни повинні вчитися один в одного, не втрачаючи своєї самобутності. Укріплення відчуття згуртованості серед різних церков не рівнозначно намаганню уніфікувати християнство. Зовсім не про це вів мову Христос в своєму посланні семи церквам Асії. Він знав, що всі люди – різні. Навіть його алегорія про пастуха і єдиного стада не виключає різноманіття в середині «стада». В решті решт, Христос і є найголовніший «пастух». Він єдиний, хто міг організувати безпосереднє злиття всіх церков в одну правильним чином. Кого би ще стали слухати? Однак деякі кроки в цьому напрямку можна зробити вже зараз. Далі мова піде про питання, які зараз розглядаються керівництвом основних церков як головні перепони для об’єднання. (Немало людей в середині церкви досі дуже зацікавлені, щоб ці перепони зберігались).

0. На другому Ватиканському зібранні в 1962 році намітились деякі позитивні зрушення в бік екуменізму. Католицька церква визнала, що такі видимі і невидимі елементи, як слово Боже, справжнє милосердя, надія, любов і дари Святого Духа, а разом з ними спокута і «святість» можуть існувати і поза католицизмом. Тим не менш, католицька церква досі вважається єдиною повною церквою.

1. Католицька церква заперечує проти існування безперервної «сукцесії» (спадкоємства) апостолів у протестантів, яка підтримується за допомогою рукопокладання з часів перших апостолів, і заснованого на цій традиції ритуалу зведення в сан єпископа або священика. Ці дві конфесії знаходяться в аж ніяк не братських відношеннях. Між тим, деякі євангельські церкви виникли за участю відповідних ландфюрстів, які перейшли в нову віру, причому серед новонавернених повинні були бути і католицькі священики. Вони в свою чергу приймали участь у призначення нових священиків, здійснюючи відповідні церемонії. Накладання рук (для зцілення, благословення) цілком допускається Біблією. Навіть за наявності безперервності ланцюжка, як її розуміють католики, але не предписує Біблія, євангельські церкви все ще могли би практикувати обряд накладання рук без великого збитку для власної репутації. Але якщо би їм треба біло шукати у власних рядах чи поза цими рядами потрібну ланку «непереривного ланцюжка», то це могло би похитнути самосвідомість євангельських церков значно більше.

В той же час це дало би можливість взаємного визнання того, що зв’язок зі Святим Духом Христа, який зазвичай передається через накладання рук, можна встановити прямо молитвою, причому, будь-якому віруючому. Зовсім очевидно, що деякі люди мають видатні здатності лікувати накладанням рук, більше, ніж деякі присвячені, хоча сами вони ніколи не проходили через церковний обряд посвяти. В подальшому пастор міг би передавати Святий Дух іншим людям класичним способом – накладанням рук. Схоже, і цей варіант далекий від католицької церкви. Так як євангельська церква його теж не практикувала, то жодна з них не мала би переваги. Строго кажучи, католицька церква могла би допустити таку можливість і лише заперечити, що звичайні засоби не дозволяють перевірити незмінність вливу Святого Духа при такому підході. Але тоді б їй довелось у всі часи мати під рукою людей, які здатні відрізняти справжній вплив Святого Духа від мнимого (таких, як отець Піо). До того ж обмеження прийшлось би накладати і на існуючий католицький обрад посвяти. А що робити з посвяченим, якщо він якимось-чином непорядним вчинком опорочив дію Святого Духа? Чи здатний він ще передавати Святий Дух? На такі питання неможливо відповісти без серйозного розслідування чи допомоги людей типу отця Піо.

2. Питання про посаду апостола Петра. тобто Папи, для католицької церкви пов'язаний з коцепцією явного і повного об'єднання церков під його керівництвом. Ісус доручив Петру «пасти» його «агнцев» і «овець» (Ів. 21). При цьому Ісус довіряв не інших апостолів і їх учнів, але всіх християн. які були на той час. Наприклад, за старими «сьома церквами в Асії» спостерігав Іван, а не Петро, багато общин перебували у віданні Павла і т.п. Залишається питання, що могли би припускати доручення «пасти» для наступника Петра в наші дні. Представники православних церков декілька років тому давали розуміти, що були би згодні на «почесне керівництво» Папи, не пов’язані за прямим владними повноваженнями, за прикладом ранньої церкви, в якій римський єпископ був визнаний як перший серед рівних. Таку можливість не виключали навіть деякі протестантські теологи. На той час Ватикан на це не пішов. Тим не менш, папа згодом заявив, що інші церкви повинні думати, яку на їхню думку, роль в об'єднанні церков повинно грати папство. Роздуми на цю тему нікому би не зашкодили. Були би церкви згуртованим організмом, вони, звичайно, обрали би спільну голову.

3. Протестантські церкви не хочуть миритися з тим, що католицька церква не дозволяє жінкам носити сан священика. Однак православні церкви, частини англіканської і навіть протестантська церква деяких країн самі відчувають труднощі в цій області. З іншого боку, уседерині католицької церкви існує церковна народна ініціатива «Ми-церква», яка також висуває цю вимогу. Яким би важливим не було це питання, незрозуміло, чому від нього повинно залежати об'єднання церков. З такою вимогою кожна церква повинна розібратися сама, виходячи з рівня своєї свідомості. Ватикан, принаймні, в процесі пошуку шляхів до зближення не повинен заперечувати право євагельських церков на ординацію жінок. Несхожість могла би стати позитивним стимулом для роботи в цьому напрямку усередині кожної окремої церкви. В Біблії (у Павла) можна знайти свідчення, що чоловіки і жінки виконували в общині функції, які традиційно склались і почасти вони роздільні. Питання про обмеження прав жінок взагалі не стояло, так як на той час апостоли знали і пам’ятали, яку важливу роль Марія й інші жінки зіграли під час подій на П’ятидесятницю. Фраза «жінки ваші в церквах мовчать», скоріш за все, мала не той сенс, який став вкладатися в неї згодом, і немає відношення до сучасних жінок. Є сумнів, що це розуміється всіма однаково, тому залишається аргументувати, що у спробах досягнення церковного єдинства світ не зійшовся клином на даному питанні. Тих, хто вважає, що прив’язка цього питання до дискусії про церковне єдинство допоможе швидше ввести у практику ординацію жінок в церкві, може спіткаи жорстоке розчарування. Краще розгяладати ці две теми окремо. Коли об’єднання церков стане майже вирішеним питанням, стане видно, яка з церков найбільш передовою.

4. Поклоніння Діві Марії католицької і православної церкви відсутнє у протестантів, однак, це, схоже. Не вважається головним каменем спотикання на шляху до укріплення єдинства. 2-ге Ватиканське зібрання також визнало, що в літургіях можуть бути відмінности в залежності від духовного складу віруючих, і що деякі відмінності могли би сприяти взаємному духовному збагаченню. Відомо, що деякі євангельські церкви в 50-60 роки намагались впровадити певні форми поклоніння Діві Марії.

5. Зрозуміло, що Церковное право (Кодекс канонічного права), яке в своїй минулій формі давало можливість для безлічі зловноважень, є гарячою темою. Однак традиційне церковне право католиків, яке згідно Біблії не є обов'язковим, не повинно вважатись, як, наприклад, у Євангельської церкви Німеччини, камнем спотикання на шляху до об'єднання церков. Нехай воно буде справою церкви. Всіляка церква як самодостатня одиниця може і в деякому роді навіть повинна мати власний устав і власне церковне право, яким би вигадливим воно не вважалось. Внесення змін у внутрішньоцерковні правила – це справа кожної окремої церкви, якщо тільки вони не вимагають, щоб її правила беззастережно дотримувались усіма. Навіть якщо хтось би затіяв подібну дискусію про підпорядкування всіх одному, католицька церква, скоріш за все, запропонували скликати всезагальне церковне зібрання, яке прийняло би чи підготувало нове церковне право, як вона сама це зробила в 1983 році, додавши в свої правові положення поправки, пов'язані з «теологією діалогу зі світом» 2-го Ватиканського зібрання 1962 року. Тому недоречно представляти цю тему як перешкоду єднанню.

6. Ще один спірний момент – питання виправдання людини перед Богом через справи і спокутий подвиг Ісуса Христа – може вважатись вирішеним у зв’язку наявності спільних заяв католицької і євангельської церкви про це питання.

Таким чином, церкви, слідуючи духу екуменізму, сповна могли б продовжити зближення, не пригнічуючи Христа своїм відчуженням один від одного.*) Не дивлячись на це, вже сьогодні відчувається наявність «загальної церкви» у дусі Ісуса Христа, якій належать всі, хто йдуть за Ісусом Христом своїми шляхами і прагнуть «виконувати волю Отця», в якій би церкві вони не були серед них також можуть опинитися люди, які не є членами жодної з церков чи релігійних общин і не носять формальне звання християнина. «Шляхи Христа» розвивають цю тему у зв’язку з церквами. Незважаючи на цей досвід, деякі рухи продовжують переслідувати мету подібного об’єднання, вони не суперечать загальній тенденції. Однак імпульс до об’єднання дісно повинен йти від серця, формальний підпис під деклараціями нічого не дасть.

* (Хрещення в Йордані Іваном Хрестителем: Виноска...).
Такі церкви як католицька могли би підхопити імпульси, які походять, наприклад, від християнських послань православної християнки Вассули Райден в її книзі «Справжнє життя в Богові», т.1. Католицька церква розцінює такі книги як «приватні одкровення» (Інспірації ), вона вже не виступає проти їх публікації, критично їх розглядає і не квапиться з остаточним судженням. Однак часто зміст таких книг виходить за рамки інспірації, яка має значення тільки для особистого життя того, до кого вона прийшла. (Список літератури на цьому веб-сайті дається лише як додаткова підмога. Наші висновки від нього не залежать).

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Навіщо потрібна церква чи релігійна община?

Внутрішній зв’язок з Ісусом Христом, з Богом цілком можна отримати в індивідуальному порядку. Це найголовніше. Бог здатний сам вкласти в людину необхідні спонукання. Особливо, якщо той вміє помічати його тонкі натяки.

Однак існує подальший рівень цього єднання, який може бути реалізований тільки у співтоваристві з іншими людьми. «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я посеред них» (Мат. 18,19-20). На увазі мається саме те, що сказане. В принципі, такий контакт можливий і на відстані, якщо люди заздалегідь умовились про час, але такий спосіб важко засвоїти. Містик здатний пережити подібне єднання без всілякого умовляння. І все ж для більшості це нездійснена задача. Людина не народжена бути затворником.

Молитовна община може, наприклад, перетворитися в постійно діючий домашній гурток. Але, крім того, це співтовариство може знайти в церковному приході чи якійсь іншій релігійній общині, обраній згідно з індивідуальними схильностями. Хоча церкви люблять випинати свою роль і традиції по відношенню до інших церков перед прихожанами, суті справи це не змінює.

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Сім печаток.

Наступне видіння спочатку розповідає про поклоніння Богу 24 «старців», «сім духів перед престолом Божим» і «чотири тварини», які характеризують світостворення і різні початкові якості. Далі говориться, що тільки «агнець», який має зовнішні признаки Христа, може розкрити книгу за сьома печатками (Див. Одкр. 4 — 8,1). Дія відбувається на «небі», тобто однозначно на Божій території. Спочатку сенс печаток розкривається на рівні, сили якого передаються символами чотирьох коней різної масті чи чотирьох вершників. Зміни, які відбуваються на цьому етапі, який можна порівняти з планом барвистих сновидінь, впливають на те, що відбуваються на Землі, але вплив цей опосередкований.

Не дивлячись на те, що характер цих частин Одкровення в першу чергу направлений на розвиток психічного плану, на самому початку говориться: я покажу тобі, «що буде після цього», але є, що буде після сімох церков. На цій підстав Р. Штайнер і Артур Шульт намагаються тлумачити настання нових нових «культур сімох печаток» на Землі, пов’язаних з очищенням відповідних рівнів свідомості. Написана в Мексиці з інспірації Христа «Книга справжнього життя» бачить в 7 печатках всю історію від часів Каїна і Авеля до прийдешнього кінця світу.

Даний текст дозволяє побачити чіткий зв’язок з фізичною Землею наших днів. Якщо розглядати його так, як це роблять деякі незалежні церкви, то в чотирьох перших печатках можна розгледіти неясні натяки на дві світові війни, наступна рівновага страху між Сходом і Заходом, а також голод і епідемії. Очевидно, за ними повинні послідкувати переслідування згідно релігійного признаку і катастрофи космічного походження – падіння метеоритів, землетрусів, навіть зсув земної осі. Див. також главу «Сім останніх виразок».

По своєму суспільному пафосу і войовничому характеру, сцени одруження в Кані і вигнання Ісусом торговців і мінял з храму, які містяться в Євангелії від Івана, і яким присвячені відповідні глави першої частини, також співзвучні наведеному вище розділу.

Якщо в 5-ій главі Євангелія від Івана Ісус передбачав, що души тих, що творили добро і творили зло будуть відокремлені одна від одної, то оповідання Одкровення, досягнувши шостого друку, говорить про «збереження вибраних від дванадцяти колін» і «радості обраних на небі».

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Сім труб.

Видіння семи ангелів з трубами також відбувається на «небі» (Одкр. 8, 2 - 11, 19).  Висхідні «молитви святих» і повергнутий на Землю «вогонь з жертовника», а також самі труби як інструменти, для гри на яких використовується голова, а не руки, є віддзеркаленням вищого духовного плану. Аналогічна символіка могла би, наприклад, фігурувати у сновидіннях. Тут вона є відправною точкою змін, які можуть охопити і земну стихію, розтривоживши сили тьми.

Не дивлячись на явну духовну, нефізичну природу явища, деякі тлумачі зробили нову спробу побудувати хронологію земних «трубних культур». Знайти відповідності в сучасній історії не так легко. Ймовірно, вимирання лісів і отруєння середовища можна було би розглядати в зв’язку зі здатностями першої чи другої труби. Щодо третьої труби неодноразово помічалось, що зірка, яка впала на третю частину рік і на джерела вод, носить ім’я «полинь», що перекладається також як Чорнобиль. Четверта труба може вказувати на розташування сузір’я, яке спостерігалось в середині серпня 1987 році в космічному трикутнику всіх планет. На той час частина прихильників руху Нью-Ейдж без усілякого зв’язку з апокаліпсисом, але пам’ятаючи про 144000 людей – індійських «воїнах веселки», медитувати перед початком нового етапу на шляху в нову епоху. (1991) П’ята труба – дим з колодязя, залізна саранча, п’ять місяців страждань – нагадує, принаймні, зовнішню війну в Персидській затоці і знаходить продовження у шостій трубі. Сьома труба вводить в «Божий храм» у супроводі блискавок і громів, які можуть мати внутрішнє, містичне значення.

Після сьомої труби роздаються голоси, які говорять, що «царство світу зробилось царством Господа нашого і Христа Його». Принаймні, на духовному рівні вже щось вирішилось, але на землі справа ще не доведена до завершення. Силу труб можна порівняти з енергією «преображення» (Мат. 17, і відповідна глава основної першої частини) і вчення про нього, у тому числі Нагорної проповіді (Мат. 5-7).

Назад до змісту на цій сторінці.

 

«Сім громів» і два пророка.

Після шостої труби «сім громів проговорили голосами своїми», які «закарбували» Івана і не дозволили йому записати почуте. Після цього він «вимірює храм Божий». Являються два пророка, їх вбивають, потім воскрешають (див. Одкр. 10 і 11, 14). Тут можна помітити схожість з воскресінням Лазаря в Євангелії – див. главу першої частини і Іван. 11.

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Жінка і дракон.

На всіх етапах подій в них беруть участь як носії духа, так і різні конфронтуючі їм сили. В тексті яскравіше представлена то одна сторона, то інша. Знамення на небі – «жінка, яка убрана в сонце; під ногами її місяць, і на голові її вінець із дванадцяти зірок» (Одкровення 12) поза сумнівами вказує на «Софію», матір неба чи світу, а не на земну матір (див. також главу «Події П’ятидесятниці» в першій частині). Її передбачуваний зв’язок з Дівою Марією вже згадувався. Зістарившись, Марія жила в печері, в якій раніше поклонялись матері богів Кібелі, і це символічно. Її «дитині» в Одкровенні – дитина небесної сутності сама повинна вважатися небесною сутністю – належало направляти людей «жезлом залізним», тобто постійно призивати до щирості в серцевині їх душі. Він був «піднесений» до Бога, тобто між його діями і вселенським Христом був встановлений певний зв’язок. Цей зв’язок можна перекласти як «залізний жезл» - символ не тільки царської влади, але і того, хто «присвячує», а можна співвіднести і з «небесним воїнством». Детальніше про це говориться в главі «Сім останніх виразок».

Тут простежується зв’язок з омиванням ніг і попереднім йому помазанням у Віфанії (див. главу про Христа і омивання ніг, а також Євангеліє від Івана 12, 13), а також мотив нового народження на вищому рівні розвитку.

«Дракон з ангелами його» виступає в якості супротивника. Михаїл зі своїми ангелами перемагає дракона в космічній битві і скидає його на землю. І земля, і небо протистоять дракону, захищаючи жінку.

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Морський звір із сьома головами.

Решта дві сили зла також з’являються в цьому видінні. Спочатку ті, що більше пов’язані з бажаннями і легкодумством (Одкр. 13, 1-10; див. також главу «Спокуси», Ів. 13, 1-10 і Мат. 4, 5-11). Сім голів далі в Одкровенні витлумачені як «сім гір, на яких сидить Вавилон, мати блудницям», а гори, в першу чергу, є сьома царями. В Одкровенні поясняється, що десять рогів – це «десять царів», які мають одні думки і передадуть свою владу звірю.

Через «сім гір», які нагадують Рим на сімох пагорбах, деякі незалежні християнські церкви вважають, що слова «Вавилон, мати блудниць» сказані про папство. Однак така аналогія представляється натягнутою, і, не дивлячись на проблематичну історію католицької церкви, недостатньо підкріпленою іншою символікою. В одкровенні 18:11-23 явно підкреслюється глобальний зв’язок світу (див. главу «Сім останніх виразок і кінець Вавилона…»). «Образ» звіра згідно главі 14 «Одкровення» може бути якось зв’язаний з невірними образами (уявленнями) Христа. Може бути відношення до залежності засобів масової інформації, що іноді подібно до поклоніння або культу.

Силу цього звіра, що спокушає, можна подолати за рахунок сили, яка описана в главі першої частини «Бичування»
(Ів.
19,1).

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Звір із двома рогами із землі.

Тут нам являється сила зла, яка орієнтована на матеріальне притягання (Одкр. 13, 11-18; див. також главу «Спокуси», і Мат. 4, 1-4).

Накладання знака на лоб і руки людей, а також число 666 як умова здатності до купівлі-продажу явно почали находити своє відображення в світових подіях. Розвиток комп'ютерних мереж, пластикові картки, штрихові коди, що мають обмежувач у вигляді трьох подвійних ліній, що означає 666 на мові коду; випробувані в Канаді і Малайзії прилади для особистої ідентифікації, які прочитують мітки на лобі і руці людини; назва старого клірингового центру ЕЕС «La bête» (Звір), міжнародний банківський код 666, все це демонструє, що люди свідомо, несвідомо і навіть жартома можуть вводити в обіг певні назви. Біблійський «звір із землі» - те ж саме, що і Маммона чи «золотий телець».

Намітилась і ще одна, поки не до кінця стала тенденція: екологічні проблеми, що заглиблюються, спочатку намагаються вирішувати малоефективними, чисто косметичними методами, а потім, замість проведення назрілих демократичних перетворень, встановлюють брехливу технократичну екодиктатуру. Чітке розуміння суті цих механізмів маніпуляції приближує їхнє зламування. До цього процесу має відношення сила, яка згадується в главі про вінчання терновим вінцем, а також Іван 2 - 3.

Глави про дракона і двох звірів не вичерпуються відображенням про явища сучасності. Дія, як вже було сказано, відбувається не тільки на фізичній Землі. У черговому видінні144000 покутуваних (Одкр. 14) знову один за одним являються істоти чи ангели, які збирають на Землі «жниву» з двох різних груп людей. Союзники звіра будуть скинуті в «чашу гніву Божого», тобто, залишені наодинці з наслідками законів природи. До речі,треба відмітити, що в Одкровенні ніде не говориться про «вічне прокляття», але не підкреслюється, що всі можуть знайти шлях до Бога, адже у вищому сенсі він всеохватний. Див. також Одкр. 22 і відповідну главу про нову Землю в даній частині.

Назад до змісту на цій сторінці.

 

«Сім останніх виразок» і кінець «Вавилона»;… «Повернення Христа»

Ті, хто встояв перед звіром і його образом, з’являються у наступному видінні на рівні, який характеризується як «скляне море, змішане з вогнем». Із «храму на небі» знову виходять сім ангелів з «сімома останніми виразками», котрі вони виливають із «чаш гніву Божого» на Землю, в море, в «ріки і джерела вод», на сонце, на «престол звіря», в ріку Євфрат і «на повітря» (Одкр. 15,5 - Одкр. 21).

З одного боку, тут діє ще вищий рівень свідомості. З іншого боку, результатом може бути лише ще глибше, екзистенціальне розпушування всіх стихій Землі і видимих частин навколишнього всесвіту – виразок, отруєнь, страждань, пожеж, тьми, «нечистих духів». У результаті – всесвітня катастрофа із зсувом материків, зниженням рівня суші, повенями, падіннями метеоритів, в кінці якої відбувається розвал на три частини або повний крах матеріалістичної цивілізації Вавилона (Одкр. 17 - 18,24). Хронологічне «вікно» для таких подій було позначено раніше моментом розкриття шостої печатки.

Цілком ймовірно, що ці процеси будуть протікати значно більший період часу. Тим не менш, прощальні промови Ісуса (див. Марк 13) і багато пророцтв, які з’явились після апокаліпсису Івана, одностайно вказують, що вектор подальшого руху буде заданий в період близький до 2000 року. Наукові результати, значення котрих поки не зрозуміло до кінця, вказують в тому ж напрямку. Потужне скорочення електромагнітного поля Землі, незвично високе число вивержень вулканів і землетрусів, «освітлення» сонця незалежно від класичних циклів сонячної активності, а також пік сонячної активності, який довівся на 2000... роки, говорить пильним людям про наближення чогось незвичайного.

Якщо станеться сильний зсув магнітних полюсів або колапс магнітного поля і його відновлення із зворотною спрямованістю, як це вже не раз бувало в історії Землі, це спричинить геологічний переворот. Результатом була би не просто нова ситуація для людства, але початок нової епохи в історії Землі. Якщо «пояси Ван Алена» хоч би на якийсь час втратять свою функцію захисту Землі від часток «космічного пилу», передбачені пророками метеоритні дощі легко можуть стати реальністю.

Багато свідоцтв, проте, вказують на те, що численні руйнування, яких жахаються деякі автори, вже не можуть або не повинні статися ні у формі третьої ядерної світової війни, ні у формі повної екологічної катастрофи, ні у дусі теорій зсуву полюсів або осі обертання Землі по відношенню до космічного фону. Багато встигло змінитися на основі, на якій були побудовані такі пророкування.

У зв'язку з тим, що апокаліптичні процеси, з одного боку, йдуть в богоугодному напрямі, але, з іншого боку, йде реальне маніпулювання багатьма природними процесами на догоду егоїстичній частині людства і його «еліти», поряд з позитивним впливом людини на Землі можуть статися зміни обмеженого масштабу, які зроблять неминучою астрономічну «перебудову» і зажадають зміни образу думок і свідомості людей.

Нерідко пророкували «антихристиянські» узурпаторські спроби тих, хто хотів би зберігати свою владу, а також скорочення до мінімуму і захід цих старих часів з кульмінацією в формі трьохденної тьми. Не можна відмахуватись від перспективи таких змін як від вигадки.

В цьому зв’язку Діва Марія, яка явилась в Гарабандалі, винесла «велику пересторогу», яка безжалісно демонструє кожній людині, що саме треба подолати в собі, - див. Іван 16, 8; Одкр. 14, 6-10 – щоб пробитися до світла (див. Іван 16,13.) Її явище пов’язають з візуальними феноменами в небесах. Протягом року після явища повинно було відбутись деяке «велике чудо» (зцілення), а в Гарабандалі повинно було зберегтись «знамення». Якщо людство і після цього не передумає, згодом відбудеться «страшний суд» у вигляді «блискавки з неба» (див. також Мат. 24, 27). (Франц Шлекбахер «Гарабандаль», с. 120…Коментарії до явища Діви Марії з католицької точки зору, які у великій кількості можна знайти в літературі, не повинні заслоняти думку, що пророцькі пророкування відносяться до всього людства).
Готовиться можна по-різному:
наприклад, крім очищення власного життя молитися про посилення (яке очищує і наставляє) вплину Святого Духа.

У недавніх «посланнях» говориться про «нульову зону», пройшовши яку той, хто досяг зрілості, зануриться на Землі в духовно-космічне енергетичне поле, часом помилково іменоване «фотонним кільцем», і зможе вести фізичне життя, користуючись якостями «тіл світла» вищих вимірів (див. глави «Воскресіння» і «Царство світу»).

Пророцтва також обіцяли допомогу у вигляді тимчасового «рятування від напастей» людей, які підготовлені Христом і його ангелами, попередній евакуації та іншій підтримки зі сторони позаземних сил. Звідкіля чекати допомогу – це кожен повинен вирішити сам на підставі свого віросповідання чи світобачення. Але оскільки і в космосі існують світло і тінь, зважаючи на складність подій, що відбуваються, слід просити Христа про водійство і спиратися на власну здатність розрізнення добра і зла, бо вона є типово земним способом пошуку єдності, яка добре взаємодіє з новими проявами вищих сил.

В цьому розділі мова йде в основному про останній шанс при прийняття рішення всіма людьми в своїй душі, чи хочуть вони і далі брати участь у розвитку аж до «царства світу», для якого Бог створив Землю. По завершенню всіх цих звершень, нарешті, відбувається друге пришестя Христа (Одкр. І. 19, далі Одкр. І. 12, Матв. 24:30; Дії. 1:6-8). Він є не просто як звичайна земна людина, але як сутність всеосяжної події, наближення «Неба Господнього» (і «Вищого світу») і землі; як в духовному (і душевному), так і в тілесному сенсі. Тим не менш, цілком ймовірно, що Христос повернеться в образі реальної людини, тобто не обмежуючись через неї дійсними силами на преображення людства, як припускають деякі сучасні школи. Це дійство прямо чи побічно має значення для всіх людей, а не тільки для християн. Повернення Христа у якості свідка при суді Господньому признається і в Корані. Також і на основі пророцтв інших релігій можна зробити висновок про те, що їх пророки також знову будуть грати роль і допоможуть своїм прихильникам.

Карального мислення немає навіть на цьому етапі одкровення. Скоріше, він виступає як частина логічної концепції, яка призвана покласти початок чергового ступеню еволюції життя на Землі. Відчувати цей етап як спільний перехід на вищу ступінь, коли всі повинні зайняти правильне місце чи рівень для того, щоб він справдився, - нелегка задача. Людина, яка приймає назріле оновлення з доброї волі і черпає в ньому нову енергію, швидше може побачити позитивну сторону, що відбувається, не втрачаючи здібності до співчуття стражданням світу. Той, хто не бажає приймати нове, сприймає його як дещо, що звалилось на його голову із зовнішнього світу. В цьому і полягає справжній сенс «страшного суду», яким він вбачається із апокаліпсису. Людина користується великою свободою в прийнятті рішень, але, як це звичайно буває в житті, до певного моменту часу рішення повинно було прийнято, бо його відсутність також буде рішенням, а із контексту Одкровення видно, що справи тих, хто «теплий», є неважними (див. главу про сім церков з виносками). Розділення духу на шляху до остаточної єдності складає сенс апокаліпсису.

«Сьома виразка» закінчується вигуком з неба «Звершилось», яке аналогічно словам Христа на хресті (див. Ів. 19 і відповідну главу).

Через містику і духовидіння сьогодні можна пізнати, як страждає і волає про допомогу Земля, як вона готується до «тяжких пологів». Розп’яття і «труна» як символ переходу до воскресіння мають відношення до всієї Землі, а їх наслідки виходять за рамки земного життя. Можна зробити висновок, що подібно тому, як перехід від розп’яття до воскресіння через стан по той бік життя і смерті сьогодні складає нероздільний процес, етапи «останніх виразок» також можуть пройти без катастрофічного «кінця світу».

Оскільки «Одкровення» вказує не на фільм, що автоматично показується, а на багаторівневий розвиток (див. вступну главу «Одкровення від Івана»), цілком можливо, що дійсний розвиток зовнішніх звершень просунувся значно далі, ніж вважається деяким, які концентрувалися на тій або іншій частковості, яка (ще) не сталася. В інших областях вже мається достатньо «виразок», які і у своїй широкій формі в «Одкровенні» навіть і не згадувались.

Невелике доповнення: Нові книги Володимира Мегре про мудру сибірську жінку Анастасію (www.anastasia.ru) мають внутрішнє знання того, що старі програми всесвітньої катастрофи піддаються зміненню. Мета – привести світ в оптимальний стан за допомогою людей і у співзвуччі з Богом. Однак це не означає, що все може продовжуватися як раніше.
Замість поширення забобонів про таких людей, церкву, наприклад, могли б знайти корисні моменти в тому або іншому написанні, причому переймати все скопом зовсім необов'язково. «Шляхи Христа» - повністю незалежна праця і має самостійно зроблені висновки (putichristovy.net не несе відповідальності за зміст інших веб-сайтів і необов’язково поділяє представлені на них думки).

Питання:
Хочу я, щоб Ісус Христос з’явився знову ясно, як це передвіщали, видозмінюючи людське життя і світ в цілому?

Молитва

Scenarios (німецькі / англійські)

Назад до змісту на цій сторінці.

 

(Справжнє) «тисячолітнє царство світу».

Після «семи виразок» йде космічне видіння, яке виходить із відчиненого неба Христа, який названий «Вірним та Істинним», з його одітим в білі одежі «воїнством». На увазі маються не сьогоднішні лже-Ісуси. «Лже-пророк (з помилковими чи однобічними уявленнями про Ісуса…) скинутий. Тисячолітнє царство, яке наступило (Одкр. 20, 1-6) – це не імперія. Суспільний «механізм», пов'язаний зі зовнішніми силами зла і їх проявами, як раз зазнається руйнуванню.

Тут також говориться про духовний суд. Тут також необхідно виправити розповсюджений, який вводить в оману, переклад: «Одкровення» 20:4: «І побачив я престоли і що сидять на них, яким дано було судити, і душі обезголовлених за свідоцтво Ісуса і за слово Боже, які не поклонилися звірові, ні образу його, і не прийняли зображення на чоло своє і на руку свою. Вони ожили і царювали з Христом тисячу років». В дійсності в тексті дослівно говориться «жили», а не ожили (див. виноску в Біблії Ельберфельда). Хоча у випадку «душ…» це і може означати «повернення до життя», але для тих, «хто не прийняв написання звіря», також і подальше життя на Землі. Це не значить, що останні повинні спочатку вмерти.

Цей етап має родинний зв’язок з воскресінням Христа (Ів. 20-21, див. також відповідну главу). Навіть в тексті воно названо «першим воскресінням».

Але сили зла ще не розсіяні без залишку, ще буде робота над подоланням недосконалості окремих людей, але робити її тепер незрівнянно легше.

Через «тисячу років» сили зла знов об'єднуються в один кулак, щоб вже бути розсіяними остаточно (Откр. 20, 7-10). Див. також наступну главу.

Назад до змісту на цій сторінці.

 

«Нове небо», «нова Земля» і «новий Єрусалим».

Після «Тисячолітнього Царства» наступить останній «судний день», який зачепить навіть померлих. «Книги відчиняться» - неземні літописи всіх подій, які відбулись в житті, і «інша книга…книга життя», власне мірило оцінки життя і етапу розвитку. Лише після того, як спопеляючий вогонь вразить знову спокушених, а сатана буде ввергнутий у «геєну вогненну» - див. Одкр. 19, 19 – Одкр. 20, 3 в Одкр. 20:11-15 приблизиться Нове Небо и Нова Земля – Одкр. 21-22. Але в який термін це відбудеться – нікому невідомо.

Девіз Христа «Ось, творю все нове» не знає виключень (Одкр. 21, 5). Це «нове творіння» споріднено нетлінним цінностям, які і раніше відкривались і у великому, і у малому. Тому тим, хто чекає апокаліптичних подій в близькому майбутньому, треба діяти вже сьогодні.

В образі нового неба, яке стоїть в тексті перед новою землею і новим Єрусалимом, просліджується дещо схоже на вознесіння в космічних масштабах. Див. вознесіння в Євангелії, Лук. 24, Мар. 16 і відповідну главу першої частини. Якщо раніше основний упор в описанні робився на Землю, то тепер значення того, що відбувається, однаково велике для видимого і невидимого «неба». Мається на увазі не вічне небесне царство Боже – воно знаходиться поза простором і часом і незмінно – але рукотворні світи. Може опинитись, що маленька планета Земля не тільки є всього лише «країною, що розвивається» у космосі, але і виконує, вирішуючи свої проблеми, дуже специфічну задачу. За думкою Лорбера і інших мислителів, проблемне поєднання великої ступені людської свободи з прихильністю до матеріального світу може виявитись аж ніяк не типовим для «населених» світів. Такими же нетиповими можуть бути сила зла, які у видіння Івана були «скинуті на Землю», а звідти – в «озеро вогнене». Подібно тому, як життєвий шлях Христа впливав на багатьох людей, відповідний шлях, виконаний у Христі всім людством, повинен вплинути на нього ще з більш могутньою і новою силою.

Оновлення Землі і пов’язане з ним явище «нового Єрусалима», яке сходить з неба на Землю, можна порівняти з подією П’ятидесятниці (див. Діяння апостолів), сходження Святого Духа в космічному масштабі. Мова не йде про Єрусалим як географічне поняття. Обмін між Землею і оточуючим її космосом відбувається на різних рівнях.

«І нічого вже не буде проклятого…» В інших перекладах сказано: не буде ночі і т.д. «Але престол Бога і Агнця буде в ньому» (Ів. 22, 3). Врешті-решт це означає, що сили, які несуть зло і смерть, будуть переможені, розкол світу зупиниться. Світ вперше з’явиться як свідоме єдине ціле, стан, який неодноразово спостерігався у видіннях «приближення до Бога», але до пори було недосяжне. Слабкою подібністю цього стану – процесу, коли якась одна точка внутрішнього світу людини наповнює життям всі останні крапки – є відчуття, яке можна пережити, йдучи шляхом Христа, бо «все у всьому». Бог сам по собі є вища сутність усього сущого.

Божественний прообраз світостворення – Альфа – і нове творіння з усіма істотами, свідомо об’єднавшись в Богові, - Омега – взаємно перекривають один одного, продовжуючи в той же час існувати окремо. Тому «кінець» - це скоріше новий початок, хоча початок все в собі мав. Вже зараз добре помітно напрямок розвитку, при якому все більше проявляється тенденція до взаємного перекриття Альфи і Омеги навіть в малих справах, навіть в окремій людині.

Переклади на різні мови зовсім не показують точку зору на ситуацію у певних країнах.

Треба також згадати, що за думкою Р. Штайнера, події «нової Землі» відповідають одній з трьох «реінкарнацій Землі», між котрими пролягають гігантські періоди часу. Не вдаючись до критики, слід зауважити, що описаний характер «нової Землі» має в своїй основі не ритм перевтілень, який в космології індуїста розраховувався для людей, планет і всього космосу, але абсолютно інший процес. Якщо сприймати його серйозно, становиться видно, що він, проходячи через відомі чи передбачувані стадії і вгасання, виходить на все вищі «октави» чи «витки спіралі».

Перед досвідом, який накопичений до теперішнього часу, блідніє точка зору деяких богословів, які сприймають апокаліпсис лише як застережну притчу, далеку від реалізму.

Притчі Христа в Євангелії брались з життя людей для підкріплення його доводів. Пізніше, ще у часи свого земного життя Ісус в бесіді з апостолами підкреслював, що говорить з ними вже не притчами, а відкритим текстом. Одкровення не засновано на досвіді людського життя. Навіть там, де в тексті є натяки, мова йде про прямі «відповідності», тобто на певному рівні свідомості, доступному, наприклад, духодослідникам нашої епохи на шталт Р. Штайнера, події апокаліпсису стають як «реально існуючі». Правда і те, що апокаліпсис – це застереження. Він нагадує, що пора переходить від богослов’я до бого-практики, починати бачити те, що витає у повітрі, і демонструвати присутність Божу у всіх справах. Адже Бог діє також і через людейщо немає нічого спільного з самовольними людськими діями: людина не повинна грати роль Бога чи Апокаліпсиса. Людський розвиток може йти все більше і більше в ногу з планом Бога в цілому. В цьому полягає програма створення.

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Заключна глава: християнство.

Справжнє християнство складається в самостійному пошуку Ісуса Христа і внутрішнього зв’язка з теперишнім Христом. «Шукайте і знайдете», вступайте з ним в серйозний діалог, черпайте в цьому діалозі спонукання і вони вкажуть правильний шлях до його розуміння. Нехай дана праця підбадьорить тих, хто в цьому зацікавлений.

Ще один шлях, який порівнюється з вищеназваним «найпрямішим» шляхом, складається в пошуку специфічних якостей, які були у Ісуса Христа, і впровадження їх все більше і більше у власне життя. На них допоможуть зосередитися частини тексту, виділені жирним шрифтом.

Ці два різних підходи, які мають здатність до наростання, мають те спільне з Христом, що, як і він, знаходиться поза протипоставленням (дихотомій) світа цього. Христом не просто поєднується дві сторони однієї речі. Намічені їм позиції завжди відчиняють «третій шлях», який, пролягаючи на зовсім іншому рівні, здатен вбирати в себе все цінне і плодюче і преображати все застигле. Див. також таблицю в кінці.

Із окремих розглянутих ознак витікають висновки для сьогоднішніх суспільних конфліктів між попередніми і новими течіями. Багато груп говорить по справі, говорять правильні речі хоча би по одному питанню, в той час як інші групи, які застрягли на рівні старих протиріч між правими і лівими, цього не беруть до уваги. Конфлікт між старим і новим не зникне, принаймні, у доступному огляді майбутнього. Однак місце жорстоких фронтів з їх хибним протиставленням займе діалог, і лінії конфлікту прийдуть в норму; напр. хтось може служити богові або обожнювати гроші. Потрібні люди, які здатні разом здійснювати нові проекти, стануть легше знаходити один одного, не рискуючи впасти в однодумність. Решта перегрупується.

Детальніший розгляд цього трактату, що виходить за рамки простого вивчення, залежно від індивідуальної наполегливості і розвиненості, може прийняти характер практичних занять, нехай навіть деякі найбільш важливі аспекти розкидані по тексту і не повторюються в кожній главі.

Такий підхід до вивчення дозволяє подолати звичку багатьох богословських і інших течій думки «використовувати» Христа для своїх виконаних добрих намірів, але однобічних поглядів. Вони виділяють ті місця, які їм особливо підходять, а інші оголошують несуттєвими, інтерпретують по-своєму чи просто ігнорують. Ще автори Євангелій в перші століття нашої ери почасти визнавали, що багатосторонність Христа легше зрозуміти, спираючись на різні джерела. Вони не були настільки глупими, щоб не помічати присутню цим джерелам різницю поглядів. Сучасні богослови, навпаки, визнали великим відкриттям той факт, що в тих, що дійшли до нас Євангеліях, можна виявити різні джерела з різними точками зору. Вони брали, наприклад, «джерело А» і негайно логічно пов'язували його зі своїми питаннями і відповідями на них, прагнучи з'ясувати, хто з авторів був «правим». Зараз видно, що всі автори по-своєму були «праві» і лише іноді проявляли суб’єктивність. Екуменічний рух міг би почерпнути із цього висновку нові імпульси до розвитку.

Люди, які відносять себе до іншої релігії або світогляду, не цікавляться ні зашкарублим церковним, ні спрощеним християнським підходом, але охоче дізнались би що-небудь корисне, звичайно, теж можуть отримати вигоду з цієї роботи. Адже її автор сам таким же чином вивчав і навчився цінити інші області знання. Деякі представники інших релігій помічають в діяльності Христа аспекти, які важко пояснити з матеріалістичних позицій, швидше, ніж деякі історично і критично орієнтовані теологи. Це повинно змусити останніх задуматись.  

Окрім всього іншого, жодна з релігійних общин «християнства» немає ексклюзивного права на Христа. Його підхід дає людям енергію для об'єднання без втрати індивідуальності – енергію любові, глибоке і серйозне прагнення до розуміння, гармонію. Він не знімає відмінності, але дбайливо оберігає індивідуальність того, що піддається об'єднанню, і виявляє те, що об'єднати дійсно неможливо. Ця сила Христа, яка сприяє конвергенції і зближенню різних рухів, була недоступна багатьом християнам світу. В інтересах спасіння Землі християнам пора принципово переосмислити власні задачі, звичайно, якщо вони і далі хочуть вважатися християнами.

Назад до змісту на цій сторінці.

Таблиця: християнська позиція – «в світі, але не від світу цього»*, «третій шлях».

німецька   /  англійська : Table: "Archetypes" (models, symbols) from the earliest history -elucidated by the bible- to Jesus, and to the future. 

 

Назад до змісту на цій сторінці .

До наступної частини: глави з різних питань    /  до 1-й частини і відповідним етапам Євангелія   /   Частина 4: Старий Заповіт, Матеріали діалогу з іншими релігіями.

Електрона пошта: Будь ласка, пишіть на англійській чи на німецькій мові. Якщо ви володієте тільки українською, а написати вкрай необхідно, будь ласка, використовуйте короткі речення. (У нас в розпорядженні не завжди є люди, які розуміють українську мову в достатній мірі): ways-of-christ.com.

На головну сторінку.

 

Посилання на інші мови і права, Право видання.

Інші Інтернет-сторінки можна знайти з адресою http://www.Christuswege.net   (німецька мова) і http://www.ways-of-christ.net  (англійська мова). Переклад на інші мови див. на головну сторінку. Німецький і англійський текст веб-видання постійно оновлюється і містять окрему сторінку «Зміни», а також інші додаткові сторінки. Дозволяється роздрук і поширення опублікованого в інтернеті тексту без зміни його вмісту. Переклади на інші мови не завжди проходять перевірку.

Короткі цитати з Біблії і примітки, які можуть варіюватися залежно від різних варіантів перекладу, доповнюють відповідні глави основного тексту. Проте ці витримки не можуть замінити супутнє вивчення і медитацію над цілісними главами Євангелія або тексту Одкровення. Для цього рекомендується користуватися Біблією чи Новим Заповітом.