Шляхи Христа

Незалежний інформаційний сайт,
який представляє точки зору
різних сфер досліджень і пізнання.

На головну сторінку: інші теми і мови

 

Шляхи Христа у людській свідомості і на Землі.

Зміст усіх частин.

До першої частини: Глави про етапи Євангелія.

До другої частини: етапи Одкровення Івана.

Частина 3  інші теми, наприклад, етика, природничі науки....

Третя частина: Старий Заповіт, Матеріали діалогу з іншими релігіями:

    Щоб побачити наступні глави, спочатку треба повністю завантажити сторінку.
1.  Старий заповіт, іудейська релігія та Ісус Христос
1b.Заратустра
3.  Ісус Христос та іслам
4.  Ісус Христос та буддизм
4b.Ісус Христос та індуїзм
--   Інформація: Ісус Христос та Даосизм і Конфуціанство.
14.Загальні положення про примітивні релігії
13.наші нові німецькі / англійські тематичні сторінки (поки не перекладені)

Посилання на інші видання і Право видання.
Адрес електронної пошти .

 

Старий Заповіт, іудейська релігія та Ісус Христос.

Дана додаткова сторінка є внеском у полегшення розуміння Старого Заповіту і в міжконфесійний діалог. Вона не претендує на детальну проробку старозавітних писань в той мірі, як це робить веб-проект у відношенні Євангелія і апостольських історій.

Ісус Христос та його апостоли часто посилались на святе писання, яке було добре відоме їх сучасникам. В першу чергу це був Старий Заповіт. Він має історію створення світу, книги з єврейської історії, законодавчі положення, твори пророків, псалми, апокрифи і т.д. Ісус і апостоли відзначали, що вони не заперечують змісту попередніх одкровень, але тим не менш, явились не тлумачити писання, а показати, що жити пора у безпосередньому контакті з Богом і Христом. (Див. також «Основи етичних цінностей» і основну частину). Завдяки цьому з’являється нове бачення життя, відмінне від Старого Заповіту.

В Новому Заповіті можна виявити немало посилань на інші конфесії того часу. Наприклад, Євангеліє від Івана явно апелює до тих, кому була знайома мудрість гностиків. Специфіка християнства пояснювалась на фоні цього вчення, щоб тим краще відтінити його відмінності від гностицизму. Простий приклад є вже в початковій характеристиці: «Було світло справжнє…» (Ів. 1). В деяких посиланнях Павла береться до уваги рівень знань людей, які дотримуються більше релігій-містерій, ніж іудейських традицій. Людина, незнайома з цими традиціями, нічого не помітить. У подібних місцях Нового Заповіту немає огульного прокляття всіх старих не іудейських писань. Подібна строгість спостерігається тільки у відношенні зловживань конкретних культів, що розклались, вона необхідна, щоб застерегти людей від вступу на помилковий шлях. У давнину місіонери розумно приймали людей такими, якими вони були, не потребуючи в одну мить перекреслити все прожите життя, що замість спокути визвало би додаткове ламання свідомості. Від людей іншого походження не потребували, щоб вони спочатку перейняли всі іудейські традиції. В своєму роді їх прирівнювали в правах з євреями. З цього приводу між апостолами відбувались суперечності, сліди котрих не зникли і до нині.

Хоча і справа Христа на той час була можлива в такій формі тільки на фоні віри в Бога і надії на основні зміни, які торкаються всього світу, як було заявлено пророкам в Ізраїлі, але цілком можливо, що з того часу християнська основа була вироблена і на базі інших релігійних традицій крім Старого Заповіту. Цим шляхом намагався йти Мані, засновник руху маніхейців, яке отримало широке розповсюдження в Азії. Згодом їх стали переслідувати і практично повністю винищила офіційна церква. Для Мані вихідною точкою був персидський культ Заратустри, до речі, також монотеїстичний. Наскільки йому вдалось показати справжню роль Христа чи наскільки йому це вдалось через ізольованого від зовнішнього світу характеру його вчення, незважаючи на його високий рівень, - інше питання, яке ми тут розглядати не будемо.

Єврейська релігія (іудаїзм) у доповнення до єврейського священного писання породила такі документи, як правовий кодекс (мішна) і коментарі (гемара) до Талмуду в вавилонській та ієрусалимській версії, а також основні праці певних течій, особливо містично-езотеричних, - твори кабалістики «Сефер Зохар» і «Сефер Ецира». Останні два писання датуються 13-м сторіччям, але можуть бути записом і більш ранніх вірувань. Дещо в них навіть нагадує Давній Єгипет. Єврейська містика існує донині.

До образів Бога.

«Бог Авраама» був пізнаний як особистий Бог сімейства, роду і народу, так і як Бог всесвіту. Ця віра прийняла строго монотеїстичну форму, до котрої завжди призивали пророки, лише з часом.*
Бога у Старому Заповіті спочатку називають Елохім, що у перекладі означає «божественні духи (створіння)». Однак Бог не виступає там як якась матеріальна інопланетна субстанція, яка проводить генетичні експерименти на людях, як сьогодні пишуть в багатьох книгах. Всі проблеми у розвитку Землі виникли на наступних етапах. «Аллах», як ісламське ім’я Бога – з доісламської арабської «ал-ілах» має навіть, як семітське слово, майже напевно таке саме походження як ім’я «Елохім», одне з імен Бога в книгах Мойсея (на івриті).

Ім’я Яхве/ Єгова/ JWHW з’являється у Старому Заповіті пізніше. Містики і духоведи на зразок Лорбера і Штайнера вважають, що у міру приближення Бога до людей протягом епох з’явилась можливість чуттєвого сприйняття Бога в образі Єгови. На жаль, у перекладах замість різних імен Бога, якими його називали в оригіналі, використовувалось одне й те саме ім’я. Через це стає неможливим побачити відмінності у чуттєвому сприйнятті Бога людьми різних епох. Перше справжнє збагнення Бога в образі Єгови згодом спотворилось через людську суб’єктивність. Часом духовно нерозвинутих людей, які знаходились у полоні ненависті, могли вводити в оману негативні істоти. Таким чином, не всі історії Старого Заповіту, можливо, відносяться до Яхве чи до JHWH, якщо користуватись поясненням Хуртака. Але це не означає, що будь-яка подія Старого Заповіту можна проаналізувати, виходячи з людської логіки сьогоденного суспільства. Богу видніше, що і коли робити, що і навіщо вимагати від людей.

Віра в месію і Христос.

Слово «Христос» зустрічається вже в «Септуагінте» - перекладеній євреями і для євреїв у 2-3 сторіччі до народження Христа єврейської Біблії – і виступає як синонім слова «Мешіах» чи передвіщеного месії. Таким чином, це не вигадка Павла, як вважають деякі сучасні письменники. Із сувоїв, знайдених у печерах на берегу Мертвого моря (в Кумрані) випливає, що набожні євреї очікували приходу месіанського царства світу як раз напередодні того сторіччя, коли з’явився Христос. Про це йде мова у Ісаї 11. Але вже тоді існували розбіжні уявлення про сутності месії. Апостолам Христа також було важко зрозуміти, що проречене нове «царство» означало не національний бунт проти римлян, але всеохоплююче преображення духа – «царство небесне».

Общину Кумрана часто відносять до твердих своєю вірою і духом ессенів. Разом з фарисеями і садукеями вони складали третю Основну школу іудаїзму того часу. Швидше йшлося навіть про близьку до ессенів, незалежній общині, що підтримувала добрі стосунки з іншими течіями іудаїзму того часу, – не лише з миролюбними ессенами, але і зі свавільними, войовничими «зелотами» і єрусалимськими фарисеями (останні в нестачі навіть довірили цій общині зберігати опис храмових скарбів, очевидно, не дивлячись на відмінності у поглядах, вона абсолютно заслуговувала довіри). «Правило общини» 1QS містить згадку про очікування месії. Згадуються навіть два месії чи дві лінії походження месії, які, якщо взяти до уваги право тих часів, можна віднести до Ісуса. Одна лінія – від Йосифа з дому Давида, інша – від Марії з жрецької лінії Арона (про це говориться у Карстена Петера Тіде, який вивчав сувої за завданням ізраїльського відомства античних документів).

Пророцтву Міхі 5.1, згідно якому месія повинен явиться з Віфлеєма, в цих колах, які практикували приготування до зустрічі месії, схоже, не надавали значення. Тим не менш, євангеліст Матвій на нього посилається. Деякі легковажно вважають його вигадкою Матвія, так як насправді Ісус бува з Назарета.*

З Ісусом часто пов’язують слова пророка Даниїла 9:25 про те, що після віддачі вказівки на будівництво другого Єрусалима (див. Неємія 2:18; біля 445 р. до народження Христа) до смерті другого помазаника пройдуть 69 «седмиць». Якщо під «седмицями» розуміти семиріччя, то пророцтво дійсно вказує на приблизний час розп’яття.

Теологія, яка орієнтується на християнство тільки як конфесію, навряд чи визнає корисним ідеї Р.Штайнера, але іншим культурним колам вони можуть бути цікавими. Він бачив у Христі істоту, яка була добре знайома деяким вищим істотами до появи християнства – Вишва-карман індусів, Ахуре Мазде парсів, сонячній істоті Осирісу єгиптян, кельтському Белемісу (він же Бальдур і Аполлон). Див. також главу «Спочатку було слово…», а також матеріали з христології Р.Штайнера і цикли його лекцій «Духовні істоти в небесних тілах» 1912 р., «Передступені Містерії Голгофи», 1913-14 рр., «Від Ісуса до Христа», «Христологія».

Ще пізніше, приблизно 2000 років тому, ми спостерігаємо втілення Христа на Землі, яке представляє собою поворотний момент у розвитку світу і людства. Попередні культи почасти розклались, але і християнство згодом стало поверхневим. Тим не менш, дослідження в цьому напрямку мають сенс. Вони здатні показати, що Христос не підходить на роль гаранта якої-небудь конкретної конфесії, яку йому намагаються надати. Він – істота, яка уособлює оновлення всього людства, «новий Адам» з Голгофи.

Див. «допотопні» і новозавітні часи в працях Якоба Лорбера, які написані за допомогою дару «внутрішнього слова»: www.lorber-verlag.de, а також у Рудольфа Штайнера. Свідчення містиків остаточно ховають тезис про те (який підтримується деякими авторами), що Ісус ніколи не жив як історична особистість чи був звичайним бродячим проповідником.

решта оновлень English/ Deutsch

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Заратустра.

Вчення Заратустри сьогодні ще можна знайти в його початковому, неспотвореному вигляді у парсів в їх святому писанні – Зенд-Авесті. В Індії дослідники цієї релігії встановили, що вона старше, ніж припускали їх західні колеги. Отже, античні історики були праві. Далі з’ясувалось, що в основі цієї релігії лежала не тільки вічна боротьба світла і темряви, котра пізніше перекочувала у вчення гностиків. Над протиборчими силами у якості еталону «наддоброти» піднімався бог у людській подобі на ім’я Ахура Мазда. Безособова іпостась бога виражалась ім’ям Аху. (Адреса, за якою можна направити запит про духовні дослідження даної релігії: Mazdayasnie Monasterie, Mustafa Bldg., Sir Pherozeshah Mehta Rd., Bombay 400001, Indien.). З іншої сторони, в іранських переказах є посилання на Ноя/Нуаха, які співпадають з біблійською історією. Складається враження, що у Зенд-Авести багато спільного з якимось початковим одкровенням людства періоду, який передував великому потопу в Передній Азії, тобто, з давнішою вірою, якій Ной не зрадив навіть в атмосфері культурного розкладання. Так що Авраам був не першим, хто шанував Бога. Є свідчення, що початкова форма цієї релігії була в письмовому вигляді ще до потопу, приблизно за 3500 років до народження Христа. Цілком ймовірно, що письмові документи цієї давньої віри одного разу десь будуть знайдені. Один з цих втрачених письмових документів Лорбер називає «Сентіаст Еллі». Бог являється людям до потопу в особі Абедама. Так само він діяв згодом через Мельхіседека.

До речі, багато мусульманських священнослужителів Ірану відносять парсів до «людей святого писання» чи Корану. Подібно іудеям і християнам вони не розглядаються як «невірні», так як вірують в єдиного бога і постійно отримують нагадування про нього через пророків. Звичайно, ця релігія в багато в чому втратила початкову глибину духу, яку треба заново отримати в наші дні. Цим вона схожа на всі інші релігії.

Мораль на духовному шляху:
Моральні цінності схожі з цінностями решти світових релігій: «блаженні справи, блаженні слова, блаженні справи». (...).
В християнстві Ісус Христос допомагає віруючому встановити зв’язок з Богом. Послідовники Заратустри, як правило, погоджуються, що у кожного своя релігія; тому вони не намагаються переконувати людей в їх вірі.

Мані (216-276) намагався пов’язати християнське вчення з давньою релігією Заратустри. (…) Ми не будемо давати тут оцінку цій спробі, див. детальний текст на англійській чи німецькій мові.

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Інформація до роздумів: Ісус Христос та іслам.

Міжконфесійний діалог

Ця стаття є внеском в краще взаєморозуміння між релігіями і в мирний «міжконфесійний діалог» в тому ключі, як це має місце вже протягом багатьох років. Ці примітки не претендують на роль характеристик ісламу в цілому, тим більше що в ісламі існує різні богословські напрямки.

Коран*) та інші релігії, засновані на святому писанні.
Іслам означає «Підкорення (волі Божій)», а також «(релігійна) покірність».
Священне Писання ісламу – Коран – розглядається як божественна інспірація, передана пророку Мухаммеду Богом і ангелом Гібрілом, який може асоціюватись з відомим в християнстві архангелом Гавриїлом. Зовсім точно, що Корану як би відводиться центральна роль. Крім того, в інтерпретації Корану грають роль інші традиції (сунна; дослівно: «звичка»), які передані з часів пророку (Хадіт).
Сам пророк у своїй індивідуальній поведінці є людиною, а не Богом. Варто відмітити, що, як і серед християн, є мусульмани, як не мають достатні знання про Священне Писання.

До християн, відповідно до євреїв, Коран звертається – почасти також безпосередньо – як «Ви, люди Писання» («Ви, люди Книги», наприклад, сура 4, 171*) чи як «Ви, діти Ізраїлю». Таким чином, вони також могли би вивчити Коран*), однак, в більшості випадків цього не роблять. У будь-якому випадку, релігієзнавство має справу зі Священними книгами всіх релігій і займається, серед іншого, історією розвитку їх інтерпретацій. Однак до вивчення святих писань треба підходити з належною повагою. Одна частина мусульманських тлумачів Корану писала, що існує вихідна форма Корану, що зберігається Богом і доступна лише чистим ангелам і чистим людським посланцям, інша частина тлумачила, що читач Корану, що знаходиться на землі, має бути чистим.

Пророк вважається посланцем на «час» (чи проміжок часу; інший переклад: або через певний час), в який посланці не з’являються (сура 5,19*). Відносно вчення пророка Мухаммеда Коран проводить відмінність між «людьми Книги» (людьми Писання) і «невіруючими». Під «людьми Книги» маються на увазі, зокрема, іудеї і християни, які наряду з мусульманами сягають однієї і тієї ж традиції, а іноді і послідовники Заратустри (сура 22, 17*). Далі Коран визнає цілу низку «пророків», які несли своїм народам чи своєму часу схожі за змістом вчення про єдиного Бога, потойбічного суддю і необхідності молитви (наприклад, сура 6, 83-92, сура 7, сура 4, 136*). Поки люди, які належать до цих релігій, продовжують вірити у всезагальні основи, навіть Коран не відносить їх до невірних (сура 5, 48* і т.д.).
Протягом перших сторіч ісламу на християн та іудеїв не було пливу щодо переходу в іслам (згідно вченню Корану: «В релігії не існує примусу» сура 2, 256*). 
Ібрахім (бібл. Авраам) вважається одним з «ханифів», наодинці безпосередньо знайшовши шлях до справжньої віри в єдиного Бога.
Аллах – в доісламські часи на давньоарабській «ал-ілах» - має, як семітське слово, те ж саме походження, що і «Елохім». Це ім’я Бога взято з єврейських книг Мойсея.

«Невіруючими» - близький дослівний переклад «потайними» - за часів пророка Мухаммеда вважалися, строго кажучи, політеїсти і ідолопоклонники, з якими він боровся в Аравії і від яких вже Біблія застерігала християн та іудеїв. У широкому сенсі, іслам вважає на теперішній час невіруючими тих, хто не вірує в Бога і судний день. В наші дні, це поняття часто застосовують до всіх немусульман, а інколи навіть за обставинами і до мусульман інших напрямків.

Ісус Христос в Корані.
Ісус згадується, окрім в Біблії, ще й у Корані (7 століття н.е.); з деякими схожостями і відмінностями. Слід зауважити, що Коран в багатьох місцях містить визнання Ісуса Христа як пророка і посланця Бога, а також як «слова» Божого і духу Божого (сура 4, 171), «створеного як Адам», хоча і не дає подальших роз'яснень (сури 2, 3, 4, 5…). У справжньому ісламі йому надається велика вага, ніж у сучасних християнських богословів, які бачать в Христі лише соціального реформатора. Єдине, що не приймає Коран – це вчення про Христа як сина Божого, яке вже у часи Мухаммеда розумілось дуже приземлено, і про святу трійцю. У ті часи християн, які могли би дохідливо пояснити справжній сенс цього вчення людям, які стоять на інших початкових позиціях, практично не існувало (див. суру 6, 101*). У «Посланні до Римлян» 1.4 говориться, що Ісус «був призначений» - не народжений – як носій сили Духа Святості. З мусульманською переконаністю в тому, що Бог не був народжений і не був причетним до народженням Ісуса, але створив його, християни можуть власне погодиться. Далі, поняття «Логос» (з грецького) – яке стоїть в Біблії саме для божественного походження або послання Ісуса Христа на Землю – в Євангелії переведено також як «Слово» (див. вище), це поняття в Корані використовується для Ісуса. Чи не приховані в інспіраціях Корану – також як і Біблії – таємниці, які до цих пір не були повністю розкриті ні мусульманами, ні християнами, так що вони ведуть даремну суперечку про поняття? І те, як християни представляють ці теорії, може бути сприйняте як «Вчення про багатобожество», чи не відповідає це тому ж образу, як учив сам Ісус: «Молитеся від імені мого (тобто зливаючись внутрішньо з Ісусом) отцю моєму (Богу)» (Біблія, Єв. від Івана 15:16). Все в житті Ісуса говорить про одного Бога, з яким він був тісно зв'язаний, і до якого саме він повинен вести людей.

Поняття «Логос» (у Євангелії від Івана 1 – «слово Боже», визначення, пов'язане з Христом) виступає в німецькому перекладі Корану від Парета незалежно від Ісуса, проте в інших виданнях Корану тлумачиться як «справа» Божа або «наказ» Божий (сура 13, 2 і 13, 11*).

Коран дивиться на Ісуса «як на Адама», створеного Богом з глини (сура 3, 59*), і веде мову про «посланця Господа» з Духу Божого, який сприяв непорочному народженню Ісуса Марією (Міріям) (сура 19, 17-22*). У християнському тлумаченні ангел Господа передає звістку про народження Христа від Святого Духу. В Корані також говориться, що Ісусу були додані сили Святим Духом / Духом Святості (сура 5, 110*).

Згідно з Кораном, юний Христос передбачив власне воскресіння (сура 19, 33*), хоча при цьому могло матися на увазі часто згадуване в Корані його повернення в день «страшного суду» (суд з воскресінням віруючих) (сура 4, 159*). У Корані також говориться, що Ісус живим вознісся на небо (сура 4, 157 -159*, сура 3, 55*).
Мусульмани і християни розходяться в питанні про тому, чи був Ісус розп’ятий перед своїм Вознесінням, помер і завдяки Богові здолав смерть – як говорять християни – або він був піднесений до неба без розп'яття, живим, як в це вірять мусульмани. Загальною, проте, є віра в те, що до часу свого вознесіння він зовсім не був «мертвий», а навпроти, як наприклад, учив людей.
Вже в сурі 3, 55 або 5, 48 значиться, «...я очищу його» і «...ви все повернеться до мене, і я (Бог) між вами вирішуватиму про те, в чому ви один з одним (в земному житті) не згодні були». Тому, чи не розумніше християнам і мусульманам не сперечатися, а спокійно чекати розкриття небагатьох таємниць, що залишилися досі нерозкритими.


Коран також містить згадки про воскресіння віруючих під час суду (сура 36, 77-83, сура 69, 13-37, сури 75, 99* і т. д.).
Ісус тоді повернеться і стане свідком Писання для віруючих людей (сура 4, 159; далі сура 16, 89*). Тим, у тому числі і немусульманам, хто вірив в Бога і в судний день і поступав праведно, згідно з Кораном, можна не боятися великого суду (сура 2, 62; сура 4, 123-124; сура 7, 170*). Судний день є як згідно з Кораном, так і Біблії виключно справою Божою, а не справою людей, незалежно від того, хто вони: християни, мусульмани чи іудеї.
(Дані порівняння між релігіями не ставлять за мету піддати сумніву незалежність Корану).

Етичні основи ісламу і християнства

Етичні основи трьох вищеназваних «Аврамових релігій» тісно пов’язані між собою. Заповіді є і в ісламі, хоча і не одним списком, серед іншого в сурі 17,22-39; сурі 5,38-40; сурі 2,188; сурі 4,135; сурі 2,195; і сурі 17,70* (людська гідність). Наприклад, Коран суворо і без усіляких виключень забороняє вбивати невинних (сура 5, 27-32*). Поняття «джихад» (гихад) означає тільки: «боротьба», поняття священної війни бере свій початок не із Корану, а із промов Мухаммеда і вчення ісламських правознавців. ***): «Великим джихадом» названа духовна і моральна робота над собою, над вдосконаленням власних далеких від Бога властивостей, їй надається велике значення, ніж іншим зовнішнім конфліктам. (Див. висловлення Ісуса: «Вийміть спочатку колоду з власного ока…» - це усунуло би ґрунт для багатьох зовнішніх конфліктів). «Джихад слова» - мирна пропаганда віри. «Джихад руки» - діючий, повчальний приклад віруючого. «Джихад меча» ще називають «малим джихадом», він допускається «без порушень» тільки для захисту віруючих, на яких напали (див. сура 2, 190*). Коран, однак, визначає ступінь «суворості» відношення до невірних (сура 48, 29*, сура 47, 4*); можна порівняти такі “різкі” відривки з іншими відривками, які їх обмежують (як “У релігії немає силування”, сура 2, 256).
Широко освітлюються традиційні правила у відношеннях між протилежними статями, у тому числі заборона на шлюби з людьми, які належать до інших релігій і т.п.

До практики ісламу належать: «свідчення, що немає іншого Бога крім Господа (Аллаха) і що Мухаммед є посланець Господа;
що належить здійснювати наказані щоденні молитви (сура 2,177*);
дотримувати щорічний піст у місяць Рамадан (сура 2,185*);
хоча би раз в житті здійснювати паломництво у святі місця (сура 2,196*);
платити заккат (збір на соціальні потреби) (сура 2,177*).

В сьогоднішньому ісламі не існує центрального органу, який вирішує релігійно-етичні питання. Однак положення, які поділяються переважною більшістю авторитетних проповідників, ймовірно знаходять широку підтримку.

*) Посилання на Коран наведені за перекладом академіка І.Ю. Крачковського
( http://www.koran.ru/kr/index.html ). У різних перекладах (виданнях) Корану нумерація віршів неоднакова. Якщо посилання не співпадає зі змістом сури конкретного видання, треба подивитись попередню чи наступну суру. В тексті були використані ті цитати з Корану, які не допускали різнобою у тлумаченнях при перекладі. Значення цитат Корану було узгоджено з «Кораном, переклад і тлумачення Аделя Теодора Коурі, 2007 (німецький)», чий переклад знайшов широке визнання серед мусульманських проповідників і чий коментарій враховує традиційне тлумачення ісламських проповідницьких напрямків.

***) Історичні «Християнські Хрестові походи» також мали не стільки біблійське підґрунтя, скільки були обумовлені вчинками людей, і, як наприклад, в наші дні у багатьох європейських християн користуються дурною славою.

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Інформація до роздуму: Ісус Христос та буддизм.

Тут вказується на загальні риси і відмінності між буддистськими течіями і тією частиною християнства, яка усвідомлює свою духовну глибину. Дана глава не переслідує мету детального опису життя і вчення Будди (біля 500 до Н. Х.)* і містить лише деякі основні моменти.

"Не я” та “я”

Серцевина оригінальних повчальних промов Будди, які лягли в основу буддизму хінаяни, складається у все більшому звільненні людини від всього, що не відноситься до її внутрішньої суті. Прагнення зовнішніх та внутрішніх почуттів, які ведуть до страждання, повинні вважатись «які не відносяться до Я» (анатта) і вгасати по мірі просунення по відповідному шляху в житті і пізнанні, розчиняючись і перетворюючись у стан нірвани. Цей принцип був неправильно зрозумілий виниклим згодом буддизмом махаони, хоча новий напрямок приніс певний прогрес, наприклад, у вигляді яскраво вираженого співчуття всім істотам, яке змінило повну відчуженість від мирських справ. Вищезгадане поняття, яке постійно зустрічається, «не-Я» тлумачилось так, ніби після зняття нашарувань з низьких егоїстичних якостей ніякого Я не може залишитись в принципі. Звідси буддизм хинаяни схильний вважати, що нірвана – це «ніщо», порожнеча. Однак навіть сам Будда, описуючи свій вищий досвід. говорив: «І я побачив… з часом нікчемність області «ні сприйняття, ні несприйняття», мені стало досконале ясно, і я просунувся на щастя відсутність сприйняття і відчуття, випробував його… І з того часу, після повного відключення «ні сприйняття, ні несприйняття», я набуваю відсутності сприйняття і відчуття і перебуваю в ній, і всякий вплив після того, як я все це мудро усвідомив, вичерпалося» (сутта Ангуттара-Никая 9.41).

Із співставлення видно, що Ісус Христос також закликає до очищення різних якостей людини і до того, щоб кожен починав з себе самого і не критикував інших (див. основну частину на сайті Шляхи Христа). Він не ототожнює себе і своїх апостолів зі світом чи якоюсь мирською діяльністю, але говорить про свої справи так, ніби вони не належать світу цьому. Тим не менш, він жив і діяв в нашому світі, преображаючи світ як дріжджі тісто, з більшою визначеністю, ніж це було характерно для початкового буддизму (див. Іван. 17).

У висловленнях Ісуса і Будди про життя стільки багато збігів, що цей факт протягом століть у багатьох визивав припущення, що Ісус проповідував буддизм. Пояснення цих співпадінь не має бути переданим якимось зовнішнім джерелом, як думають деякі дослідники – навіть, якщо був один або два контакта. Однак це не так. З рівним успіхом можна було би стверджувати, що він розповсюджував будь-яке інше вчення. У тексті основної частини роз'яснюється, що часткові збіги засновані на духовних реальностях, які логічно сприймаються всіма, що мають до них доступ, однаково, без запозичень один у одного.  Дійсне натхнення, врешті решт, бере початок у вічному джерелі, без якого воно не являє собою «щось», або «ніщо», або навіть «не ніщо» і т. д., або якщо воно спричиняє за собою звільнення, тим більше що само звільнення без натхнення не мало б жодного сенсу. Воно бере початок з того, що стоїть за всім, що у всьому сховано і, в той же час, набагато перевершує все. Із того, що не проявляється, але вже самодостатньо, і в кінці акту творення перевершить свій початок – тобто у тлінному сенсі дещо принаймні настільки же суперечливе, що Коан (парадоксальний афоризм для медитацій в дзен-буддизмі). Ніщо, що не можна осягнути теоретичними міркуваннями, навіть якщо людський розум поступово розвине необхідну гнучкість, щоб допустити хоча би непрямі спроби наблизиться до осягнення, чи щоб осягнути побачене.*****
Це – сильна сторона всіх релігій у сукупності по відношенню до суспільства матеріалістичного егоїзму, хоча вона, на жаль, недостатньо ефективно використовується. Не дивлячись на спільність і взаємні контакти, різні конфесії продовжують йти своїми, почасти дуже різними шляхами.

Серед християнських містиків праця Майстера Екгарта найближча до східного поняття “безособистості”. Серед буддистських наукових шкіл навчання нітірен може слугувати як міст. Серед інших індійських філософів праця Шрі Ауробіндо (з його колегою) “Мати” є найближчою до європейського персоналізму або своєрідним поглядом на наступне: він відчув нірвану та зрозумів (вочевидь тим самим шляхом як деякі християнські містики), що існує щось зовсім інше, аніж “ніщо” поза межами досвіду нірвани. Він говорить про “найвище” та хоче привнести деякі аспекти цього “найвищого” вниз на землю. Існують ті, для кого Шрі Ауробіндо бачиться як міст, який веде назад до християнства, але до справжньої суті християнства, охоплюючи справжнє “християнське слідування за Христом” та навіть до сили, яку Ісус сам показав під час свого воскресіння.

"Цілковита реальність” та питання Господа.

Іудаїзм і християнство додатково пов’язують людські якості, які потребують очищення, з поняття гріха перед Богом. Спочатку мова йшла про дотримання релігійно-етичних норм, грубо кажучи, про здолання всіх тих якостей, які відділяють нас від Бога. В наш час існує розхожа думка, яка поділяється більшістю буддистів, що в буддизмі немає Бога як такого. Тому спільні декларації з питань посилаються лише на загальне для всіх релігій поняття «вищої реальності», яка стоїть по той бік матеріального буття, що би не припускалось під нею різними релігіями. Принаймні, це не зовсім вірно. Будда ніколи не стверджував, що Бога немає, в свій час він лише обмежився передачею свідчень про шлях розвитку людини. На питання індуїстських жерців про Брахму Будда відповідав: «Я знаю Брахму, і Світ Брахми, і шлях, який веде в Світ Брахми, і знаю, як слідувати цим шляхом, щоб осягнути Світ Брахми» (Дигха Нікая, 13-та промова про духовний досвід, який не зводиться до знання індуїстської літератури). Брахма індусів не рівнозначний Богу-Отцю Ісуса Христа, скоріше він представляє собою закоренілу з часом в багатьох культурах персоніфікацію однієї з божественних іпостасей. При цьому він не є представником сил зла. Той, хто розмірковує про вище походження шановних колись божеств, замість того, щоб схилитись перед вищою сутністю, про що він врешті решт розмірковує? Очевидно, для Будди походження і призначення зводились до невиявленого. Однак ця невиявлена вища реальність не є «ніщо». Вони виключно поза всім, що здатна осягнути людина своїми тлінними, психічними чи розумовими властивостями. І тут раптово з’являється паралель, яка не визнається християнством, іудаїзмом та ісламом. Адже кожна з цих релігій визнає, що марно чи навіть забороняється створювати образ Бога, навіть якщо причини цієї заборони вже давно забуті. В іудаїзмі навіть заборонялось вимовляти ім’я Бога.

В Євангелії і Одкровенні «Отець» характеризується як хтось, який створив світ і досконалістю якою цей світ закінчується (Альфа і Омега). Отже, він стоїть вище світу і його якостей і залишається для нього недосяжним. Християнські містики на зразок Якоба Беме, ґрунтуючись на своїх духовних переживаннях, неодноразово вказували на те, що Бог стоїть не лише вище за земний всесвіт, але і вище за потойбічні, небесні світи.** Порівняння релігій, коли вони проводяться в науковій літературі без врахування свідчень людей, що мають глибокий релігійний досвід, неадекватні. Без цих людей неможливо навіть знайти спільну мову, яка зрозуміла обом сторонам.

Буддистський шлях веде до входження в «нірвану», світ по той бік потойбічного світу. Для більшості буддистів він так же далекий як містичне злиття з Богом для християн. В той же час Будда вчив, що «звільнений від нових втілень» Бодхісатва може добровільно явиться в світ, щоб допомогти решті людям. Христос піднісся до Отця («труна спорожніла», див. глави про воскресіння і вознесіння), щоб потім повернутися. Христос сприяє посиленому проникненню вищого божественного плану в нижній земний план.

Також у зв’язку з цим треба згадати про Рудольфа Штайнера. Він сказав, що Будда привнес знання про мудрість любові, а потім Христос привнес силу любові.
Сила любові повністю повертає чи ліпше приближує до божественої досконалості. "Запитайте у Отця в ім’я моє” - означає згідно нього, що через нього християнський шлях веде до Єдиного. В цьому Будда вважається певним новатором. 

Той, хто хоче пізнати реальність, на своєму шляху сам може спитати Христа та/або Будду!

Будда у “Калама Сутра": "Хай вас не ведуть ні чутки, ...ні традиції, ...ні погляди сьогодення, ...ні влада святих писань, ...ні єдина причина та логічні висновки, ...ні вигадані теорії та привілейовані погляди, ...ні враження особистих досягнень,...ні влада вчителя. Але якщо Ви зрозумієте себе...”. (Справжня віра більш схожа на визнання та упевненність, аніж на інтелектуальну концепцію).

* Переклад висловлень Будди наведений з різних джерел.

** Для людей, знайомих з теософською термінологією, варто зазначити, що нірвана чи атман знаходиться нижче «паранірванічного» і «логічного» божественного плану.

***) Християнський містик Майстер Екгарт описує свої враження, як перебування у нірвані, не використовуючи цього слова, але різниця була для нього в тому, що це був зв’язок із Господом.

****) Повернення до Господа із відчуттям шляху через світ з одного боку є повернення до чогось, що вже було там весь час. З іншого боку це щось додаткове, чого не було раніше, як рівні трикутники. Цей парадокс можна зрозуміти тільки через глибинний містичний досвід.

 *****)  Існують також філософські аспекти. У буддизмі Махаяна Нагарджуна описав у своєму коментарі про Праджняпарамиту, що на щось можна дивитись як на справжнє або несправжнє, або справжнє та несправжнє, або ні на як справжнє і не несправжнє – чотири категорії замість простого дуалістичного або/або. Так як причина не може бути осягнута повністю, це може привести до отримання людиною просвітлення за межами цього дуалістичного міркування, що призведе до погляду з інакшого рівня свідомості. Це схоже на ефект від коан – парадоксичні твердження або притчі – та дзен-буддизму (дивись вище). У європейській філософії існує інакший спосіб розширювати горизонти мислення поза межами старого дуалістичного або/або. Діалектика тез та антитез Гегеля також включає аспект синтезу. Це дозволяє розуму тренуватись для подолання протиріч або очевидних протирів, таким чином відкриваючи себе для вищої правди Божого духа. Наш християнський проект незалежно розвинув схожу можливість: різні точки зору можуть мати в собі частини, які є зрозумілі та сумісні з цілісного бачення світу – які підходять один одному (подолання очевидних протиріч [дихотимій]).

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Інформація до роздуму: Ісус Христос та індуїзм.

Додаткові сторінки про різні релігії, які включені у склад інтернет-проекту «Шляхи Христа», прикликані полегшити розуміння матеріалу і зробити внесок у міжконфесійний діалог. Дана сторінка вказує на подібність і відмінності між індуїстськими течіями і християнством, яке (знову) починає усвідомлювати власну духовну глибину. Ця сторінка не претендує на вичерпний опис індуїстської релігії. Вона лише виділяє її основні моменти.

Ісус Христос.

В ученнях індуїстського толку є поняття «аватарів» різних ступенів. Під ними розуміють людей, які прийшли на землю не заради власного прогресу, але заради добровільного сприяння прогресу цілого народу, а то й людства в цілому. Вони нагадують краплі «божественної досконалості». Однак в таких вченнях різниці між «аватарами», які йдуть один за одним, швидко втрачаються, в той час як іудейське і християнське вчення підкреслюють роль Бога як «творця історії», «месії» і момент спадковості. (Уривок з Глави «Спочатку було слово…», див. основний текст*).

Тим не менш, з точки зору індуїстського мислення, ця ідея є припустимим наближенням до розуміння місії Ісуса Христа. Тому навіть майстри індуїстської йоги визнають велику роль Христа іноді в більшій мірі, ніж деякі сучасні християнські теологи, які бачать в Христі лише звичайну людину чи провідника соціальних реформ. Однак деякі послідовники індуїзму також вважають Христа звичайним вчителем і наставником. При цьому треба пам’ятати, що духовна глибина християнської думки в багато в чому була втрачена. Щоб вести усвідомлений діалог з іншими релігіями, спочатку треба звільнити духовну суть християнства від наносного. (Матеріали даного веб-сайта як раз і переслідують цю мету *).

Шляхи йоги** і християнство.

В плані ствердження «Отже, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мат. 5, 48) найцікавішим питанням будь-якої релігії для нас є питання про те, до чого ведуть її духовні шляхи на практиці. У випадку з індуїзмом мова йде про різноманітні шляхи йоги. Вони служать для того, щоб вернути «душу до її божественної досконалості через приборкання зовнішньої і внутрішньої природи людини».

В Європі є свої методи навчання (антропософія, «універсальне життя» і т.д.), які включають у собі вплив на нервові центри і точки свідомості, які відомі в йозі як чакри, але фігурують тут під іншими назвами. Далеко не кожна подібна діяльність є «нехристиянською», як це стверджується церквою. Такі центри в людині були відомі ще християнським теософам середньовіччя (Johann Georg Gichtel), ці енергетичні структури є у кожного, і це доведений факт. Так само знання акупунктурних точок, накопичене в Китаї, не є строго «даосистським». Їх існування давно доведене вимірювальними приборами і гістологічними дослідженнями тканей. (Уривок з глави «Праведний гнів» основного розділу). Див. також Albrecht Frenz "Christlicher Yoga - Christliche Begründung einer indischen Meditationsweise" (Альбрехт Френц, «Християнська йога – християнське обґрунтування індійського методу медитації ). В цій книзі робиться висновок про сумісність християнства і практичних методик йоги.

Проте головною для християн є духовна позиція, тобто питання, чи служать заняття (вправи для тіла і дихання, вимовляння мантр, концентрація уваги, медитація і споглядання) підготовці власної суті до сприйняття Божих дій і чи не розглядаються ці заняття всього лише як спосіб досягнення помилково зрозумілої особистої досконалості в Богові?
Ще один важливий для християн момент: коли в сфері йоги зустрічаються поняття «енергії Христа», чи вважається цілюща енергія Христа частиною Його власної суті, яка впливає на людину в цілому, і чи не сприймається вона як вузько зрозуміла космічна енергія? Якщо людина прямо не налаштовується на Христа, звідки йому чи їй знати, що пережите дійсно має відношення до Христа? (див. також главу «Питання про дива» основного розділу).
*

У будь-якому випадку окрім подібних методів, які запозичені в інших джерелах і пристосовані до християнства, останнє має власні, оригінальні методики, тільки їх треба спочатку знову впровадити в практику. Наприклад, з точку зору індійської методології давня практика молитви православних монахів Афонського монастиря ((«kyrie-eleison» чи «Господи, помилуй») цілком могла би вважатись християнською вправою для дихання і читанням мантри. (Див. Главу «Спокій в пустелі» основного розділу).* Крім того, існує специфічна християнська євангельська медитація, про яку говориться в основному розділі і опис якої дано на Додатковій сторінці християнської медитації*

**У буквальному перекладі індійське слово «йога» означає «приєднання упряжам» чи воз’єднання з початком, що співзвучне латинському слову re-ligion. Йога – це індуїстська методика загартування тіла, душі і духа.

Містика християнська і містика індуїстська.

Чуттєве відтворення хрещення – «північ душі», «містична смерть», відірваність від усього, за що могла би зачепитися людина, яку в тій чи іншій формі відчули всі відомі містики, має певну спорідненість з вищим відчуттям йоги – нірвикалла самадхі чи відчуттям порожнечі в «нірвані». Християнська містика дозволяє відчути, що за цією порожнечею стоїть «дещо», а саме Христос чи Бог. Ауробіндо показав, що нірвану можна пройти і проникнути в сфери, що стоять за нею. На християнському шляху частку цієї повноти, яка лежить за межами всього сутнього, можна відчути вже на першому етапі, тому що містком є сама сутність Христа, яка вже пройшла земний цикл.

Коли хтось як Ауробіндо зіштовхується з енергіями, які супроводжували розвиток Христа, не маючи опори, це виглядає як ходження по канату над прірвою. Однак подібний досвід цілком можливий. Достатньо згадати випадок з індійським хлопчиком Саду Сундаром Сингхом, який нічого не знав про християнство, але наполегливо ставлячи в душі запитання про Бога, раптом пережив відчуття Христа і згодом написав про це книгу. (Див. Friso Melzer, "Sadhu Sundar Singh"; Фрізо Мельцер «Саду Судар Сингх»). Під час індуїстських тантричних вправ людям, які розраховували на появу індійських божеств, раптом являвся у видіннях Христос. Говорячи словами Біблії: «Дух дихає, де хоче».

Р. Штайнер бачив у Христі сонячну істоту, яка була добре відома деяким вищим мудрецям в дохристиянську епоху. Звичайно, устояна християнська релігія та її богослови навряд чи побачать в цьому щось корисне, але інші культурні кола це може зацікавити. (Уривок з глави «Розп’яття…» основного розділу*) Р. Штайнер у зв’язку з Індією вказував на Вішваскармана – «архітектора світів», дії якого давньоіндійські ріші (мудреці) чуттєво сприймали по той бік доступних їм рівнів.

У відношенні численних богів індуїзму справедливий недавно зроблений дослідниками давніх культур висновок про те, що, за винятком чистих племінних богів або людей, що обожнюють, боги старовини були іпостасями одного і того ж божества, яке надалі шанувалось як самостійне божество. Теоретичні визначення на зразок «політеїзму» самі по собі нічого не розкривають. У євреїв, що слідує з оригінального іудейського писання, також існувало багато імен Бога і його іпостасей. Однак вони не шанували їх як окремі божества. Послідовники Заратустри (парси) також залишились прихильниками монотеїзму чи віри в єдиного Бога. В індуїзмі монотеїстичним може вважатись вчення вішнуїтів.

В цьому контексті цікаво поява нових течій, які, як і Христос не сприймають неминучість смерті тіла: (…) наприклад, пошуки в даному напрямку вели індійський філософ і йог Ауробіндо і його духовна соратниця «мати» Мірра Альфасса. (…)  (Уривок з глави «Воскресіння» основного розділу)*.

Вчення про «карму» і Бога.

Значна частина християнства як доктрини соціальної дії та милосердя прийняла би в Індії форму «карма-йоги» (йоги долі) чи «бхакти-йоги» (йоги-кохання), в той час як християнство як шлях пізнання можна порівняти з «інана-йогою».

Реально і те, що при налаштуванні на життя в Богові, відкритим для нас Христом, це життя може бути органічніше, ніж при налаштуванні на механічні закони долі чи карми. Христос також говорить про розплату «до останньої полушки», але ніде не згадує, до розплата буде, як раніше, здійснюватись згідно старозавітному принципу «око за око, зуб за зуб». На перший план виходить нова задача людини. Якщо в її здатностях є щось корисне для неї і її оточення, воно береться на озброєння. Здолання минулого перестає бути самоціллю і поштовхом до розвитку. Коли сьогодні в людині взаємодіють різні здатності, цій взаємодії надається допомога «згори». (Уривок з глави «Розп’яття…» основного розділу, кармі і реінкарнації також присвячена окрема додаткова сторінка). *

Етичні цінності.

Етика – це те, що споріднює багато релігій, тому міжконфесійний діалог, який присвячений етиці, складається найбільш вдало. Наприклад, етика стоїть на початку класичного шляху його за системою Патанджалі як передумова успіху – «яма»: не наносить шкоди жодній живій істоті ні думками, ні словами, ні діями, не бути жадібним, говорить правду, дотримуватись стримування у сексі, не приймати подарунки (бути незалежним). Друга ступінь – це «ніяма», внутрішнє та зовнішнє просвітлення, самодостатність і скромність, аскетизм, щедрість, жертовність, вивчення і шанування божества, ревність і набожність. Йоги вчать, що навіть «поле битви» в Бхагавадгіті треба розуміти як внутрішнє «поле битви», яке слугує очищенню. Паралелі з християнськими заповідями і вченням Христа повністю очевидні. Ісуси подібно християнам і послідовникам багатьох інших релігій також працювали на проектом «Всесвітня етика».

Святі писання.

Старішою релігійною основою слугують Веди, авторство яких приписується «ріші», яки жили в давню «золоту епоху». Згодом до них додався епос Махабхарата, який дає опис подій давньої історії, багато з яких вважаються міфами, наприклад, війн, у тому числі менш «золотої» епохи. Потім вчення увібрало в себе філософські твори «Упанішади». Бхагавадгіта є одним з найважливіших священих текстів індуїзма, традиції яких поєднуютьранні Веди з філософією Упанішади та мудрістю йоги, та є частиною Махабхарати. Крішна, герой цієї дидактичної поеми, розглядається як Найвище Єство, яке представляє себе у людській подобі: аватарі (дивись вище).

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Інформація: Ісус Христос та Даосизм і Конфуціанство.

Наші додаткові сторінки про інші релігії є доповненням для кращого розуміння та міжрелігійного діалогу. На цій додатковій сторінці ми розглянемо схожості та відмінності між традиційним даосизмом, конфуціанством та християнськими вченнями для тих, хто піклується про свою власну духовну глибину. Це не спроба описати старі китайські релігії надто докладно. Але головні пункти будуть освітлені точно.

У традиційній китайській духовності зустрічаються декілька схожих джерел:

1. Першопочаткове вчення про найвищий початок.
Першопочаткове вчення про найвищий початок, Дао, “про яке не можна нічого сказати”, є також першопочатковою одиницею перед розділенням на протилежності Їнь та Ян*) та після того на “п’ять елементів”*. Ця першопочаткова одиниця стоїть за втіленням всесвіту. Християнські місіонери, наприклад єзуїти, вважали, що найвищий початок відповідає Господу, хоча францисканці та бенедиктинці, а також і Папа Римський, з цим не погоджуються. З одного боку, “Дао” не відповідає новому обличчю Господа, як Отця, з яким можна увійти в контакт особисто, як вчив Ісус. З іншого боку, це старіший спосіб пошуку та відчуття Господа, як це було можливо у древньому Китаї.

*) Їнь це “жіночий” початок, який розширяє, наприклад, у симпатичному нерві; Ян це “чоловічий” початок, який обмежує, наприклад у парасимпатичному нерві, обидва працюють разом. “П’ять елементів, а саме земля, вода, дерево, вогонь та метал” співвідносяться з “чотирьма елементами або властивостями землі, води, повітря, вогня=тепла”, як вчили цьому старі європейські школи алхімії та езотерики. (Були також християнські алхіміки). Китайський п’ятий елемент, так званий “метал”, у Європі іноді називали “primamateria (з латинської “первинна матерія”), порівняйте із сучасною фізикою елементарних частиць, древні індійські теософські та антропософські джерела називають йього “етер” та приписують йому існування декількох рівнів, що у результаті дали сім агрегатних станів. Сьогодні не будуть відносити такі древні ідеї до релігії у вузькому розумінні. Однак, це була не просто споглядальна філософія; це древній тип передового вчення про космологію з майже природньою науковою природою, це не означає, що методи сьогодення відрізняються.

Це не змінює факту, що практики древніх китайських та пізніх даосиських вчителів виказують духовну природу. Древні погляди на роль “елементів” та сил у тілі брались до уваги, тому що навряд чи можна пройти повз фізичної недосконалості на шляху до більш духовної досконалості – у холістичному змісті. Це стиль духовності, який не намагається відкинути землю, порівняно з деякими іншими східними духовними традиціями. Прагнення досконалості само по собі не є протилежністю до християнського вчення про спокуту. Часто забувають, що Ісус говорив: “Будь (стань) досконалим, так як твій Отець є досконалим” (Матвій 5,48). Однак, методи різні. Ранні християни знали, що можна підготуватись та відкрити себе всього для впливу Господа. Однак, християни також весь час знали, що неможливо прискорити милосердя Господа такими діями: Господь також вільний.

Між небесами, китайське “T'ien”, землею та людиною все походить з однієї першопочаткової одиниці, китайські вчителі всюди побачили схожості (“відповідності”). (Сім вільних мистецтв вищих шкіл європейскього середньовіччя мали схожі вчення). Отже, всі прагнення були направлені на гармонію людського життя з “Небесами”, як “найвищої сили” проголошеного світу, та землею. Це також вказує на релігійну природу цього прагнення, незалежно від духовної природи. Re-ligion (з латинської) означає повторне з’єднання з початком всього. І все ж, з християнської точки зору Творець є початком та кінцем всього, а Ісус Христос є зв’язком, що допомагає нам поєднатись з Господом.

З плином часу схилялись перед декількома “різними Богами”: Небесами, Богом ґрунту, місцевими духами та святими. Термін “політеїзм”, який використовується для таких релігій, є не дуже повноцінним; тому що “Боги” з початку були властивостями одного найвищого початку, що також можна знайти у інших релігіях. (Особлива справа це поклоніння святим, але це схоже на деякі християнські церкви).

Таким чином, ділячи всі речі на дві полярності, їнь та ян, можна тримати розум у рамках цих полярностей; але шукач може вдало прагнути йти поза ними у містичний стан свідомості.

2. Даосизм.
Те, що вже було описано вище, є загальним підґрунтям пізніх шкіл Лао-цзи та Кон-фу-цзи (Конфуція), історики вважають, що вони жили десь біля 500р. до н.е.
Даосизм (Лао-цзи: серед інших книг “Дао де цзін”) навчав “Діяти із споглядальним відношенням нічогонероблення” (Wu Wei). Це означає, що нічого не робиться з егоїстичних та інтелектуальних намірів людини, а робиться з природних інстинктів доброго світу людини – бути у гармонії з природою. Це відношення приведе до певної природньої етики альтруїзму та скромності.
Цей добрий світ автоматично не ідентифікується з Ісусом Христом, який може прийняти людську подобу та діяти (Іоанн 15: “...Залишайся у мені і я залишусь у тобі"). Але теологи сьогодення не можуть заперечувати, що люди різних вірувань мають добрий світ – схожа етика більшості релігій показують, що “Добро” привертає увагу усюди. Навіть Святий Дух “дує, де він бажає” (Іоанн 3).

Даосисти завжди були практиками, а не теоретиками. Даосизм багато чого взяв з аскетизму. Це траплялось в усіх релігіях. Але також існують такі практики з сублімації чи трансформації сексуальності (наприклад, Мантак Чіа “Дао Йога” та “Йога кохання”). Давні східні шляхи часто починають “знизу догори”, на відміну від європейських/західних шляхів, які сьогодні здебільшого починають “згори донизу”, маючи на увазі “зі свідомості”.
-Вправи для тіла, дихання та концентрації для пробудження та направлення життєвої енергії або “Ші”.

З початком наукового дослідження акупунктури та електро-акупунктури існування тієї життєвої енергії було доведено. І неважливо, що ці вчені ще не змогли зрозуміти точну природу цього феномену. Зараз вже доведено існування “Мерідіанів” акупунктури, навіть у тканині, як “порожні канали”. Отже, ця життєва сила є не “даоською”, як думали деякі християни, а людською. У стародавній Греції та у ранні часи християнства вона називалась “Pneuma”, з грецької це також означає дихання та життєва сила – подих життя, який вдихається Господом у людину; цим словом називали і Святий Дух. Але Святий Дух ототожнювався з Ісусом Христом. Але якщо хтось не налаштував себе до прийняття Ісуса Христа, як він буде знати, що він відчуває Святий Дух, який проголосив Ісус?

-Більш того, даоські методи, такі як індійська йога, представляють собою медитативне поглинання у Початок, вихід за межі життя.
Також грає свою роль алхімічний пошук безсмертя.

3. Конфуціанство
Кон фу цзи (Конфуцій) також рекомендує людям пристосувати себе до “космічного етичного закону”. Але на відміну від більш індивідуального шляху даосистів він шукав навчальну систему етики для всього суспільства. Конфуціаністи працювали над свідомим розвитком та вдосконаленням доброго людського початку, а саме звичками та наслідуванням інших, як приклад: якщо хтось навчає любові та благоговінню і т.п., це має призвести до виникнення етичного суспільства.

- З давніх часів у Китаї були заборонені вбивство, крадіжки, проституція та культи з ідолами.
- Як майже всі світові релігії Конфуцій вчив “...благодійності. Не вчиняй того, чого не хочеш, щоб було вчинено” (“Вчиняй так, як ти хотів би, щоб вчинили з тобою”).
- Це включає в собі самоконтроль, людяність, доброту;
- відносно етичних принципів: добра воля, легітимність, відповідні поважні манери (також по відношенню до старших), щедрість, мудрість, чесність;
- подвійні якості згідно з книгою Шу-цзин: дружній та гідний, лагідний та твердий, прямий та ввічливий, слухняний та сміливий, справедливий та смиренний, терпимий та стриманий, сильний та надійний, сміливий та справедливий.
- Вони шукали стан задоволення за межами злості, скорботи та веселощів.
У давніх навчаннях є вічні цінності та цінності, які най той час розвивали в імперії.

4. Отже, ці дві китайські школи мають як спільне, так і протилежне. Не дивлячись на це, вони доповнюють одна одну у своїх вченнях. Це також було справедливим з їхнім пізнім досвідом з буддизмом, який прийшов з Індії зі своїм вченням, яке направлене на подолання земних страждань.
Сьогоденні китайські храми, наприклад у Гонконгу, створюють враження простого пошуку ораклів та церемоній для щастя у житті. Це трапляється тому, що не всі люди знають про першопочаткову духовну глибину, як і більшість всіх інших релігій.
Щодо китайської традиції деякі методи треба згадати, які не є насамперед релігійними: Книга Змін; китайські гороскопи; “феншуй” - китайська версія геомантії та будівничої біології (здорове зведення будинків); і вже вищезгадана традиційна китайська медицина.

 Рання християнська церква у Китаї (яка на сьогодні вже не існує) “переклала” суттєвий зміст християнства на таоські тексти 8го сторіччя: Мартін Палмер, “Канон Ісуса Месії”, Ballantine Wellspring, Нью-Йорк, США. (Хоча тут зазначаються інші книги, це не означає, що “Шляхи Христа” автоматично підтримують весь їх зміст).

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Загальні положення про примітивні релігії

Додаткові сторінки інтернет-проекту «Шляхи Христа», які присвячені іншим релігіям, є внеском у краще розуміння цих релігій і у міжконфесійний діалог. Християнська точка зору тут заснована на незалежних дослідженнях, які направлені на засвоєння духовних глибин християнства, і сучасній науці про свідомість. Проект немає детального опису примітивних релігій і обмежуються лише деякими важливими аспектами.

Наприклад, японський культ сінто спочатку представляв собою одну зі світових примітивних релігій, які виникли раніше, ніж такі відомі світові релігії як буддизм і християнство.
Примітивні релігії зароджувались в той час, коли свідомість людей сильно відрізнялась від нині переважної інтелектуальної свідомості. Жан Гебсер, автор книги «Джерела та сучасність» назвав би цю ступінь свідомості «міфологічною». Дослідник питань свідомості Джуліан Джейнс, автор «Походження свідомості», відзначив би, що при такому типу свідомості обидві півкулі мозку сповіщались між собою більш безпосереднім чином, ніж у сучасних людей.*) Права півкуля дозволяла сприймати явища будь-якого роду, у тому числі природні, як «істот», ліве обробляло інформацію таким чином, що людина могла чути їх «голоси». У цьому беруть початок всі європейські легенди про природні та казкові істоти, вони – не плід фантазії. У міру поширення письменності і письма, що замінювали усні оповіді, в античній Європі і Передній Азії за 500 років до народження Христа колишній вигляд сприйняття поступово зникав як суспільно значимий феномен. Широко поширений в епоху міфотворчості божественний культ предків і місцевих або племінних тварин у поєднанні із змішенням культур привів до того, що колишні форми свідомості вже не могли діяти без перешкод і відхилень. Так відхилення викликали сумніви у корисності подібного способу сприйняття, і процес тільки прискорювався.
Не можна беззастережно вважати, що нова розумова свідомість є ціннішою, а породження старої свідомості нині втратили свою цінність. Нова свідомість принесла нові властивості, але зате були втрачені попередні, які один розум не може замінити. Проте можливість, не втрачаючи досягнень аналітичного мислення, свідомо розвивати колишні, забуті здібності до образного комплексного сприйняття і синтезу, не втрачена повністю – цього можна добитися шляхом медитації. Таким чином, може з’явитись інтегрована свідомість, яка заново дозволить обидва півкулям мозку робити свою справу. В наш час чисто інтелектуальна свідомість часто упирається у межі своїх можливостей. Наприклад, екологічні проблеми неможливо охопити у всій їх складності одним розумом. Дернер писав, що для осягнення екологічних процесів треба «мультифакторіальна свідомість», яка, як показали дослідження, майже повністю була відсутня у студентів. Сучасне людство цілком могло б знайти корисні моменти в давніх сказаннях часів до інтелектуальної свідомості, не сприймаючи його сліпо в старій формі. З цих причин зберігають свою актуальність дитячі казки. Вони не дозволяють правій півкулі мозку повністю зачахнути.

У ранньому християнстві важливу роль грали «дари Святого Духа» (див., у тому числі, Ів. 16; Коринт. 12, 7-11; Діяння 2, 17-20). Див. також главу про п’ятидесятницю в основному розділі. Святий Дух – божественна сила, завдяки якій творчі здібності людини переростають її саму. Вона не тотожна діяльності правої півкулі мозку, але активно її використовує. Святий Дух також пов’язаний з Ісусом Христом. Хоча Він говорив своїм апостолам «Дух дихає, де хоче», звідки людині знати, що її відчуття йдуть від Святого Духа і Христа, коли людина не налаштувалась на Нього?

На відміну від політеїстичних релігій, у витоків яких стояло єдине божество, наділене багатьма «властивостями», які надалі стали шануватись як окремі боги, у ряді примітивних релігій такого єдиного джерела не просліджується.
Тоді як міфи про всесвіт деяких народів починаються із створення неба і землі (а також підземного царства), у давньояпонському міфі про всесвіт земля і небо існують самі по собі. Боги з'являються в ньому спонтанно і населяють всі три світи, тоді як окрім них на землі живуть люди, а в підземному царстві – мерці і демони. Варті поваги предки також зараховуються до пантеону богів. (...)

Поклоніння відбувається по різному – у формі молитов певного зразка (дяки і прохань) і жертвопринесень їжі або символічних дарів. (...)

В той час як у примітивних релігіях центральну роль грають шамани – знахарі, які наділені певними знаннями і властивостями до медитації – культ синто робиться священнослужителями.

Етичні вчення: У синтоїзмі існував перелік гріхів; у контакті з іншими релігіями складались етичні принципи, цей прогрес був характерний для всіх крупних релігій.

(...)

*) В англійському тексті книги використовується термін «двохкамерний розум». Джейнс, схоже, прийшов до висновку, що давні примітивні форми функціонування мозку самі по собі пояснюють походження відчуттів божественних або природних сил. Згідно наших висновків, це зовсім не так. Джейнс нічого не говорить про те, ким або чим є ці «істоти». «Боги» чи Бог не знаходяться в мозку. Тут мова йде про інший рівень реальності, яку мозок лише здатний певним чином інтерпретувати. Давня форма сприйняття на відміну від сучасної як раз була не здатна відтворювати «істот» штучно, у вигляді образів. Аналогічно духовні видіння чи відчуття при медитації не є лише процесом переробки психікою поточних подій.

**) У Європі період створення епосів Гомера відносився ще до епохи міфотворчості, тоді як пізній період розвитку старогрецької філософії вже відносився до епохи розсудливої свідомості.

 Назад до змісту на цій сторінці .

 

наші нові німецькі / англійські тематичні сторінки:
Старі американські релігії: Календар майя

Оцінка грецької релігії
Примітки щодо ранньої римської релігії
Давньогерманська релігія
Кельтська релігія
Рання слав’янська релігія
Рання балтійська релігія
Рання баскська релігія
Рання фінська релігія

До першої частини: етапи Євангелія.  /   до другої частини: етапи Одкровення.Частина 3:  інші теми, наприклад, етика, природничі науки....

Електронна пошта: Будь ласка, пишіть на англійській чи на німецькій мові. Якщо ви володієте тільки українською, а написати вкрай необхідно, будь ласка, використовуйте короткі речення. (У нас в розпорядженні не завжди є люди, які розуміють українську мову в достатній мірі): ways-of-christ.com.

На головну сторінку.

 

 Посилання на інші мови і права, Право видання.

Інші Інтернет-сторінки можна знайти за адресою http://www.Christuswege.net   (німецька мова) і http://www.ways-of-christ.net  (англійська мова). Переклад на інші мови див. на Homepage. Німецький і англійський текст веб-видання постійно оновлюються і містять окрему сторінку «Зміни», а також інші додаткові сторінки. Дозволяється друкування і поширення опублікованого в Інтернеті тексту без зміни його вмісту. Переклади на інші мови не завжди проходять перевірку.

Короткі цитати з Біблії і примітки, які можуть варіюватися залежно від різних варіантів перекладу, доповнюють відповідні глави основного тексту. Проте ці витримки не можуть замінити супутнє вивчення і медитацію над цілісними главами Євангелія або тексту Одкровення. Для цього рекомендується користуватися Біблією чи Новим Заповітом.